Один з дисків, які мені надіслали Ланцалаві з Корсики, це відео DVD з цілим концертом тріо у 2010 році. Я хоча б подивився і послухав, як тріо вживу звучить, бо його якісних відеозаписів у мережі просто нема. Круто все, склад — мандоліна/гітара/акордеон, гарні аранжування, все грамотно зроблено, у т.ч. по динаміці, звучить все чисто, жодної зайвої ноти. І все на такому острівному розслабоні. Дуже надихає. Я тут навіть якусь нову тему для мандоліни почав клепати, вже навіть хвилину придумав. Але підійшов до справи занадто механічно — треба спочатку створити мелодію, щоб вона була як пісня, де ані додати, ані прибрати, і розкласти її на мандоліну та гітару хоча б, але треба й про бас і акордеон думати. Треба дати фрагменту трохи відлежатись, щоб я зрозумів, забракувати чи залишити. Є таке, що найкраще — ворог хорошого, і сама по собі тема, може, й нічо, але коли надихаєшся найкращими езземплярами, то ростуть очікування, але тут важливо вміти не заганятись і не намагатися витиснути з себе те, що не є частиною твоєї творчої природи та натуральної стилістики.

Раптом я зрозумів, що літні поїздки на дачу — це тема, у якій мені пора припинити намагатися переконувати себе в тому, що там може бути щось цікаве. Ясно, що ділянка перейшла до дружини після смерті її батька. Ясно, що продавати вона її не буде, бо це занадто складне рішення, і з цією ділянкою у неї багато чого пов'язано. Ясно, що треба там багато чого робити — косити, підрізати рослини, тримати домик у порядку, розібрати купу речей. Ясно, що дружині самій це все складно. Але я в упор не розумію, нащо воно все, просто воно мені ні про що, тільки оце допомагати справлятися з ділянкою, яка просто є, тому що так сталося, що вона є. Не розумію сенсу вважати, що ділянка чогось потребує, вимагає. Речі і місця мають давати, а не вимагати часу та енергії.

І врешті набридло сидіти без світла, і купили оце станцію на 500 ват, подивилися на подругу дружини, яка такою обзавелась, і вирішили собі теж купити станцію.

Серед різних варіантів різної потужності та часу роботи обрали умовний ноунейм "Stark". Екофлоу заряджається швидко, але дорогий, а варіанти на 200-300 ват малопотужні.

В результаті станція тут вже десь тиждень, а нею ми майже не користувалися. Дивитися тв нема сенсу, коли упав інтернет, а провайдер ще не спромігся заживити вузол. Ноутбуки працюють на акумуляторах, телефон від павербанка. Елементарне освітлення — на батарейках та павербанках. Холодильник, бойлер, кавоварка, пралка потребують більшої потужності. Тому для гаджетів реально 200-300 ват норм. Зате перевірив роботу гітари, яку вивожу через педалі на комбік. Тягне до 15 ват, практично нічого. Та хоч 30 ват буде тягнуть, ясно, що пара комбіків або активна колонка + пульт буде жерти більше, все одно заряду вистачить більше ніж на концерт. Мене тішить робоча енергонезалежність, можна хоч в полі приїжджать виступать. 

***

А ще нарешті купив новий скляний чайник на 600 мл та підставку для нагріву на свічці, бо старий чайник розбився. Поки не було чайника, заварював чай у термочашці, яку дружина колись подарувала тестю. Гарна тема чай заварювати у термосах та термочашках.

Пішов сезон накладок. Як не п'ятниця або субота, то два чи три виступи на той самий час. Дивно для літа, ще й враховуючи те, що роботи по закладах стало в цілому менше.

***

Був концерт з Назгуль Шукаєвою у п'ятницю, з кубинською темою в суботу. Назгуль зараз у поганому стані по здоров'ю, і що там з нею буде далі, поки що неясно, але сподіваюся, що відновиться. Я звик думати, що люди в ослабленому стані, коли роблять виступи, намагаються тягнути енергію звідусіль, передусім від колег, але такого відчуття не було. Мені зустрічалися люди, які агресивно тягнуть енергію, просто бо вони такі, тут інша тема.

Заодно побачив, що це за місце — Краків на Русанівці. Гарний зал, вартий уваги.

***

Вчора був концерт з кубинським проектом. Я такі концерти намагаюся сприймати, як ресторанні роботи, бо по гонорару воно десь так і є, але не виходить, бо формат концерту — то інше. Ми робили пісню у формі севільяна, співачка так і не зрозуміла, як її співати, я вчора вирішив продублювати вокал, щоб ця пісня прозвучала у правильному ритмі. Співати у мене виходить, і багато кому було в тему, щоб я щось десь співав або був на беках, але я сам не хочу, і таких досвідів мені не треба. Є з цим складна тема, про яку я іноді згадую, оце все про співане співання. Потім підходять люди і кажуть: ой, а що ж це ви раніше не співали? — а я й сьогодні не збирався, просто так вийшло. Складна тема.

Сподобалася цитата: "Нехай мене краще ненавидять за те, ким я є, ніж люблять за те, ким я не є" (Андре Жид).

На тему згадується: "Знаючи ваші смаки, я дуже радий, що вам не подобаюсь".

Подобатися іншим — така тема, яка для мене, напевно, є складною, але я свідомо намагаюся її для себе спрощувати, навіть певною мірою знецінюючи цей момент. Мені комфортно з думкою про те, що оце все про те, кому що подобається — особиста справа кожного, мене цікавить те, що подобається мені, а у чужі справи я не лізу, чужі смаки — чужі справи, я не намагаюся на них вплинути, бо керуюся специфічною концепцією визначеності, що кому може підходити чи ні, на цьому тлі подобатися чи ні без зайвих рухів у бік об'єкта, від якого чекаєш почуття симпатії. Багатьом таке бачення не підходить, бо є чи то квазірелігійна, чи то ділова впевненість в тому, що певне ставлення треба заслужити, робити щось для цього, інвестувати увагу, час, місцями й гроші, і воно згодом окупиться: погляд, спрямований на тебе, буде мати ознаки симпатії, а слова, які ти почуєш, будуть тішити небайдужістю. Я в цьому сенсі людина неділова і невіруюча. Які ж важкі ці камені, що не лежать на моїх плечах.

Складно при цьому окреслити власну мотивацію створювати на сцені якийсь образ, щоб він людям сподобався, і через це мати відчуття, що тебе оцінили. На щастя, можна просто працювати і не думати про чуже ставлення чи прийняття, можна просто виконувати роботу і самому цінувати таке своє вміння. Що я роблю на сцені, коли мені вистачає самого себе, що мені дає публіка? Я один з тих, хто розказує музичною мовою людям про те, як воно буває, коли ти йдеш своїм шляхом, але демонстрація — побічна дія, основне — це бути на цьому шляху. Ну і робочі моменти, звичайно, треба ж працювати та комунікувати в роботі, це вчить професії.

Тож ненавидять мене чи ні — мабуть, скоріше ні, бо я не надто відома персона, а єдиний спосіб уникнути чужої ненависті — бути не надто на видноті. А люблять чи ні — скоріше ні, бо я не випромінюю інтересу до реакцій на мене, не вглядаюся в чужі обличчя, щоб зрозуміти, чи чіпляє людей моя тема, моя манера, чи захоплює їх мій образ, чи дає це мені можливість вважати їхнє сприйняття зоною моєї експансії, і т.д. Ненависті теж не випромінюю, тому не можу претендувати на цікавість до мене, бо люди дивляться у бік джерела випромінення, як ворони на те, що блищить. У мене немає бажання спрямовувати енергію на якесь випромінення, бо не маю поняття, щоби що. Тому все, що можу запропонувати, це тільки споглядати мене такого, яким я є сам для себе, там, де я готовий показатись перед кимось. Може, саме це може викликати симпатію у певної кількості людей, яким бракує чесності по відношенню до себе, або ж їм цікаво перевірити, чи реалізуються страхи бути відторгнутими, якщо раптом проявлять себе чесно. А може того й не статися — усе це, знову-таки, чужі справи, у мене свої справи є. Але по факту все краще, ніж може здаватися. Я не маю фрустрації від відсутності уваги з боку тих, від кого я хотів би її отримати. Проявів уваги від кого не треба теж нема, бо люди не тупі і відчувають, де інвестиція неприбуткова.

Отримав від корсиканського мандолініста та коспозитора Анже Ланцалаві (мабуть, так правильніше, ц замість з, типу ж італійською Lanza = Ланца) посилку з дисками та підписаним нотним журналом. Для мене це справжня подія. Італійська музика мені дуже заходить, а корсиканські мелодії теж є дуже красиві, культура на стику італійської та французької, але там більше італійського, зокрема мова нагадує італійську.

***

Замість роботи у ресторані італійської тематики я сьогодні поїхав на івент. Тільки почав грати, гавкнулась електрика. Ну хоч гітара була повнозвучна, пограв без підсилення.

***

Тут ще виступ на Арт-Платформі у квартеті, з яким нещодавно був концерт у 32Jazz. Урок + виступ в іншому кінці міста + ще урок. Треба було якийсь урок перенести, зранку подумаю.

***

На днях трохи зайнявся хендмейдом — зробив кленовий бридж для мандоліни, яку нещодавно купив. Наче звучить все норм, особливо якщо звук з п'єзодатчика прогнати через компресор, він стає гострішим. Переставив туди струни з неаполітанської мандоліни, а туди поставлю light tension, коли вони прийдуть.