Те, що люди захоплюються вигаданими сюжетами, — цікавий феномен. Насправді, якщо придивитися, то психіка весь час обробляє власні вигадані сюжети та прагне програти їх у реальності, як на сцені. Очікування часто базуються на тому, що певна ситуація як сюжет має ідеальну розв'язку, і існує прагнення бути свідком такої розв'язки. Тобто наявність очікування вже означає наявність сюжету та розв'язки в уяві. Тому оці балачки про творчих людей, які займаються мистецтвом... Нехай усі подивляться на себе (мій сюжет такий, що всі беруть і дивляться на себе, подивилися, нічо не поняли, кінець фільму). Патологічне брехло — теж творча людина, яка спрямовує творчі зусилля у таке от русло, створюється альтернатива реальності, паралельний світ, який існує разом з реальним, і автор весь час шукає точки дотику цих світів через чужі реакції на його брехню. Але насправді будь-хто, хто має певні очікування, вже створив сюжет, хоча ясно, що він часто типовий, запозичений, але таки сюжет, певна послідовність дій з певною логікою або з вірою у роботу певних законів. Інша справа, чи є там голос автора, і чи автор вірить, що впливає на хід того, що продукує, а це складне і темне питання. А може, десь голос автора весь час присутній, але автору він заважає, і він його всіляко глушить, бо цей голос дисонує з сюжетною конструкцією, яка без голосу автора здається гармонійнішою. Варіантів повно, кожен з нас ходяча епопея, і ми у процесі прийняття рішень часто оглядаємося на те, як вже було у нашій або чужій уяві.