Збираюся записати одну гарну мандолінну тему улюбленого корсиканського мандолініста, давно зняту, зараз все допилюю по нотах і по техніці. Думав присобачити до неї ще одну партію мандоліни, придумавши її, але щось відчув, що не йде — не буду розбавляти композиторський задум цього чувака своєю творчістю.

***

Одна викладачка гітари влітку замовила аранжування китайської кіношної пісні для квартету. Зробив, гарно вийшло. Через якийсь час запостив на сайт по продажу нот, хай типу висить продається. Кілька місяців попит був тупо по нулям. Учора додав у назву, що це китайська пісня в аранжування для гітари. Хоба, хтось одразу в Японії її купив. Чудеса пошукової оптимізації. А скільки ще відкриттів може статися аналогічним чином!.. Можливо, є сенс помоніторити азіатські хіти — напевно, там знайдуться бажаючі пограти їх на гітарі соло чи в ансамблі, а народу у тих краях живе багато.

***

Поїхали з дружиною на Оболонь пошниряти по Дрім Тауну. Побачив там на манекені пальто з капюшоном, як у чувака з гри Assassin's Creed. Довелося купити, бо в такій штуці відчуваю себе у своїй стихії.

***

Мене спіткала ідея фікс — захотілося обзавестися кухонним ножем японського типу, сантоку або накірі. Оригінальні японські коштують якихось дурних грошей. Подешевше на Розетці є, але всліпу замовляти стрьомно. У другому Дрім Тауні знайшов кілька варіантів відносно дешевих ножів типу сантоку з заточкою з обох боків (бо я шульга, дружина правша, якщо заточка з одного боку,вона має бути під правша або шульгу), один з них купив. Спробував удома, необережно провів пальцями, як зазвичай роблю, коли мию, але навіть трохи порізався, бо ніж тупо як лезо, досить малий кут заточки, суху ковбасу ріже, як масло. Не так давно прийшли точилки різної зернистості, тому буду ще сам заточувати, аби тільки не зіпсувати.

Тому, що сьогодні рівно рік великої війни, я не надаю якогось сакрального значення, та й річниці бачу сенс відмічати своєю увагою більше позитивні. Але... Оце ж цілий рік уже. У новітній історії України вже стався певний цикл.

Спочатку багато хто думав, що брязкання зброєю біля коронів всі думали, що це на пару тижнів. Потім на пару місяців. Потім — на півроку. А тут вже рік.

Разом із руйнуваннями та жертвами прийшло більше ясності в тому, хто є хто. Хто ми, а хто по своїй суті русня, це тепер бачить увесь світ та дивиться і на нас, і на них інакше, у ближній та дальній перспективі нам це на руку. Психологічний кордон між нами та гівностаном міцніший, ніж будь-коли.

Русня тис часом виконує свою історичну місію — подихає великими порціями, бо жити не бачить сенсу, тому знайшла спосіб помирати гучно, бо їх не хочуть, не розуміють та не люблять. Це як дитя з вродженими психічними вадами, у якого в руці пістолет, і воно готове стріляти в кожного, хто відмовиться сказати: "ти таке прекрасне, я живу заради тебе, спілкуюся твоєю мовою, захоплююся твоєю войовничістю та навіть вважаю себе руським, бо ти руське", а коли набої закінчуються, воно назло всім б'ється головою об кам'яну підлогу, бо треба ж влаштувати перформанс, відчуваючи при цьому, що якщо воно уб'ється, так буде навіть краще, всі відчують себе винуватими, що воно бідося убилося. Воно ж навіть не уявляє, яке то буде для всіх полегшення.

Ха-ха, коротше.

Залишив мені друг міді-кабель для гітари. Я його взяв і поїхав тестити процесор, який чувак продає. Кабель ще учора працював нормально. Процесор, який я хотів купити, не працює як оброблювач міді-сигналу. Є варіант, що то через кабель. Але скоріше за все, чувак продає коцаний проц.

Поки те й се, став думати, а що як працюючий проц коштував дорожче, чи купив би я його. От не впевнений. Я вже й не впевнений, що його варто було купляти й за цю ціну, яка удвічі менша за магазинну. Мабуть, він тому й так коштував, бо не працює.

На даний момент у мене є купа ідей, що можна було б робити в цілях монетизації.

1. Продовжувати робити аранжування для продажу через сайт arrangeme. Я іноді виставляю нові аранжування, але щоб отримувати звідти якісь притомні комісії, треба тих аранжувань зробити в рази більше. Або переходити на інший майданчик, де комісії більші, бо 10% від продажу аранжування якоїсь сучасної музики — це ні про що, а от public domain — 50%, це вже щось.

2. Робити аранжування української музики, бо на них є попит серед українських вчителів, їх можна продавати напряму через фб. В окремих випадках напряму можна їх нормально так продати, особливо якщо це оригінально зроблений хіт. Але все це час від часу, і якщо дивитися на речі реально, я не буду приділяти українській музиці стільки уваги, щоб її аранжування завжди стояли на потоці.

3. Можна робити навчальні відео для ютьюба та таким чином продавати ноти різних фальсет та робити собі рекламу у якості викладача. Але щось мене зупиняє, я навіть реєстрацію на preply не дооформив.

4. Можна взяти штук 10 власних композицій та зробити pdf-збірку, просувати її окремо, також надрукувати паперових екземплярів, хоча не впевнений у доцільності друку, електронна збірка простіше та швидше продається. Та ж сама тема зі збірками аранжувань іншої музики, але я намагаюсь уникати якихось питань стосовно авторського права, тому у збірку попередньо увійдуть аранжування музики зі статусом public domain.

5. Можна завести патреон та виставляти там якісь навчальні відео, вправи та фальсети. Це цікаво та для мене було б ново, але я цю тему ще не вивчав. Ну і треба постійно оновлювати контент — з одного боку виникає відчуття "ыыы", з іншого боку — назвався автором контенту, продукуй контент.

6. Можна сконцентруватися на записі кількох треків, які будуть виставлені на сервіси типу спотіфай і т.д. Це більше статусне, ніж прибуткове: ось вам лінк на мої треки на спотіфаї.

7. Була ідея записати гітарних мінусовок під форми фламенко, щоб бажаючі могли під них щось імпровізувати. Звичайно, це ні фіга було б не фламенко, але перегляди б потроху набирало. Але як таке добро монетизувати — хз.

8. Ще є ідея зробити гітарну програму з контрабасистом, все йому розписати, щоб забацати дует з концертним репертуаром. Це насправді робиться досить швидко, і в мене є попередня домовленість з колегою.

***

Можна ще робити все потроху, як раніше, просто займатися поточною роботою, але результат буде такий самий, як і завжди — ні те ні се. Але поки я не відчую запал та наявність ресурсу, поки що так все й буде, це просто реальність, і у мене відсутня тяга себе нагнути та переконати, що я маю робити те або се. Якось мені вдається вірити у те, що я роблю те, що маю робити, а якщо щось мені (з того, що я роблю) не подобається, то це тому, що інакше поки що не вдається, але головне намітити курс, хоча б лежати у напрямку цілі.

Тиждень за тижнем приблизно одне й те саме, уроки та дрібні виступи, хоча от за останні пару тижнів було два заміських івента та концерт з норм гонораром. Є відчуття невеличкого пожвавлення на ринку арт-послуг.

***

Взявся зробити саундтрек для мультика, який роблять ромські активісти, він буде ромською мовою. Зробив кілька записів, заодно послухав, як українські пісні співають з циганською манерою, цікаво.

***

Вирішив для себе, що не піду більше грати у кубинський кабак, бо хвате. І тут хрясь, і там істотно підняли ставки. Довелося знову йти, бо принципи принципами, а жадібність — це сила. Крім того, якщо кабак з найнижчими ставками підняв їх до +- пристойного на сьогоднішній день рівня, то пора вже потроху інших штрикать, типу альо, ціни всі підняли, а ставки музикантам опустили.

***

Вирішив псіхануть та купить процесор, який обробляє midi, гітара класичного типу може звучати як вестерн, бас, синтезатор 80-х та багато іншого. Плюс це як перехідник між гітарою з міді-виходом та комп'ютером. Чесно кажучи, поки що я не знаю, як саме я буду ним користуватися, хоча він досить-таки коштує навіть юзаний, але хочу мати такий інструмент, бо є певні ідеї, а так їх буде ще більше.

***

Беру курс на те, щоб більше займатися власними композиціями та взагалі привести до ладу свій репертуар, бо багато композицій позабував, бо їх не грав місяцями, а то й роками. Я зрозумів, що мені треба уникати робіт, де я граю щось таке, що мені пофіг, воно гарно звучить, чи нє. Продовжувати грати таке — мабуть, найгірше, що я роблю у відношенні себе. Співачці явже сказав, що я не даю згоди на участь у наступному концерті зокрема тому, що кубинські пісні набридли мені настільки, що я не хочу їх грати навіть за гроші. Хоча тут є питання навіть не в тому, які гроші, а з ким їх грати. Я знову попався на тій самій херні, що й роки тому — пішов на поводу у претенціозного хобіка, замість поставити його на місце одразу. Знову профукав момент, коли це треба було зробити, а тепер вже час втрачено, і хобічьї претензії розрослися так, що діалог вже просто неможливий. Та й нащо? Діалоги треба з колегами по цеху вести, а не з усякими лівими людьми, не причетними до професії. Скільки разів собі це казав, писав у блогах, ніт, все одно у якийсь момент повівся на шнягу.

***

Але от знову взявся за скрипку. Кожен новий підхід, який триває пару місяців з перервою у кілька місяців — це намагання поставити заняття на дисципліновані рейки — гами, етюди, вправи. Щось виходить, але все одно часто граю шопопало на швидкостях, на яких не вигрібаю по техніці. Але нічо, курс окреслено, і процес іде.

Доробив пісню для однієї співачки нарешті. Уся епопея розтягнулася місяці на три. Слава богу, не підганяла. Усього-навсього треба було прописати гітарний акомпанемент по структурі + гітарні соляки. Винесла мені мозок: записав у тому дусі, як було обговорено, виявилося, що вибачте, давайте інакше. А давайте, щоб жалібно, а давайте ще більш жалібно, а тут давайте ще більш жалібний вступ, це ж пісня про жалібні речі. І все це дистанційно. Більше за таке не берусь. Ні, пісня сама по собі чогось варта, це визнаю. Роботу робити місцями було цікаво. Результат мені сподобався. Але оця лотерея, коли ти записуєш партію і не знаєш, чи зловить автор якийсь той настрій, якісь хмаринки чи шось, оце висаджує. Якщо б зробити репетицію та разом піти до студії, то все було б ок, людина сама по собі в адекваті, хоч і сильно творча. Але звукозапис — це не та діяльність, де можна працювати дистанційно з людьми, які не можуть ставити задачу максимально контретно.

Ходив на заняття по шен пуерах, дегустація під керівництвом чайної майстрині, у якої я останнім часом купую майже весь чай. За день до того у тому ж закладі грав на відкритті, та мені ситуативно зайшли кілька піал шен пуера, хоча зазвичай це не моя тема, але ситуативно чай сподобався. Оце вирішив трохи розпробувать шен.

Воно, звичайно, цікаво та пізнавально, але все-таки не моя тема. Тобто я не той, хто б дома пив цей чай, це треба бути налаштованим на хвилю. До того ж, у цього чаю тонізуючий ефект просто капець, це зліще, після дегустації двох чаїв тебе трохи водить, не люблю таке. А було їх на дегустації чотири! Голова була дурна аж до вечора. Любителям такого, шоби вштирило, якраз те що треба, але я від чаю чекаю геть іншого. 

Збадьоритись — то норм тема по ситуації, але у мене якось так складається життя та робота, що мені не потрібна додаткова бадьорість. Наявність чогось цікавого мене і так бадьорить. Збадьоритись, щоби що? Щоби працювати ефективніше? Проблема в тому, що хотілося б бути ефективнішим там, де це треба. Але ж практично ніде не треба. Як оце чувак знайомий каже перед виступом в кабаку: от вам би сюди до квартету додати мінусовки з трубою, оце був би звук! Я йому (у режимі псевдомаскування пасивної агресії): нуу... це буде занадто жирно для цього місця.

Був дивний захід сьогодні, типу відкриття чайного клубу чи студії, як вони називають, у відносно новому місці в самому центрі. Грав годину соло в акустику. Пограв своїх тем та різного всякого. Хоча там гучно між собою тринділи, все одно грати інструментальне, ще й в акустику, то геть інша тема.

Спробував тамтешній шен пуер. Я звик думати, що не розумію цього чаю. Аж сьогодні трохи його розпробував, тема.

Щось останнім часом пообільшало різних пропозицій якоїсь непонятної співпраці чи якоїсь ситуативної участі неясно де та хз нащо. Засилля однтипних кейсів я сприймаю як посилений навчальний курс, який мені пропонує світобудова. Мені приємно думати, що вона вважає мене здатним до навчання попри численні факапи. Роблю висновок, що якість мого життя суттєво підвищиться, коли, чуючи якусь пропозицію стосовно того, що мені пропонується робити, я спершу буду шукати не способи піти назустріч та знайти сили та час на задоволення чужої потреби, а спершу говорити чи хоча б думати: взагалі-то не моя тема, але подумаю. Або: взагалі-то не моя тема, і тут нема чо думати. Або: та йдіть за кораблем - де я, а де оця вся хрінь?..

Щоправда, сьогодні задоволений собою, з'їхав з кількох тем.
Одна - участь у концертному проекті з гіпотетичними гастролями по Україні. Я прикинув, що там скоріше за все, більше розмов, ніж планування концертів, плюс дуже геморний матеріал, гітарну партію у найближчій перспективі крім мене ніхто не зіграє, але це не моя проблема.
Друга - відмовився давати уроки дочці одного товариша, з яким я вчився. Він у процесі того, як під'їжджав стосовно уроків, продемонстрував рагульну неповагу до моєї професії та її знецінення,  хоча цього не помітив. Тож я написав кілька рекомендацій по пошуку викладача, і закрив тему, алілуйя.
Третя - участь у якомусь концерті 8 березня, де треба акомпанемент оперному співаку у кількох піснях, я просто залишив це у підвішеному стані замість одразу погодитись, це вже плюс. Щоправда, там є певна моральна сторона, заради якої є сенс погодитись - якщо це привітання жінок-військових. Але я не єдиний гітарист, який вміє грати акордами, і там є ризик, що одна структура сяде мені на голову та почне задарма експлуатувати під виглядом усього доброго та хорошого.

Я взагалі доволі проста у спілкуванні людина та навіть часто безвідмовна. Це погано - я спочатку погоджуюсь, потім тільки думаю: а на фіга? Тільки гірше від того. Можливо, настане час, коли почнеться зворотня ковбаса, коли рівень роздратування буде таким, що все більше людей будуть натикатися на моє небажання навіть обговорювати якісь ідеї моєї участі у якійсь шнязі, я одразу буду зістрибувати з теми та зникати. Звичайно, їм не спаде на думку, що це тому, що вони мені підсовують шнягу, в усьому будуть винними мої пунктики. Але люди, присутність яких я ціную, будуть це краще відчувати за контрастом. Входить, по суті від того були б лише плюси. Тож нащо чекати, коли рівень роздратування ще сильніше покоцає мені психіку?..

Очуміти чіткий живий саунд, наскільки продуманий кожен дрібний елемент та призвук. Франція, 2004, чи вміють у нас так, хм хм. Просто на такому саунді вуха відпочивають.