Дружина отримала письменницьку стипендію та поїхала тепер вже до Кракова на 3 місяці. Воно, звичайно, трохи перебор, третину року поневірятися по загранкам, якщо врахувати місяць у Румунії. Можна було б сказати, що часи такі, зараз багато хто кудись їде надовго, але тут інша ситуація - це через війну лише у тому сенсі, що якби не війна, їй навряд чи дісталася б ця стипендія. Шкода, що так довго, але 3 місяці - це там мінімалка. Тобто їй надається змога займатися власне письменництвом, отримуючи можливість змінити обстановку, жити у наданій квартирі і т.п., ще й тусити серед колег, які знаходяться у тому ж місті, по можливості набуваючи нових контактів з потенційно корисними поляками, які мають стосунок до видавничої справи, бо взагалі воно так - розповсюдження української культури на захід починається з Польщі географічно та фактично. Це дає змогу займатися чисто писанням, не парячись про необхідність брати по роботі переклади.

Коли вона поїхала на місяць в Румунію, я тоді був так налаштований, типу ну ок, що там той місяць, я в Індію літав перший раз на більший термін взагалі. Поживу якось сам із котами, подивлюся, як воно. Тепер, коли вже вдосталь пожив і подивився, цей наступний вояж на 3 місяці вже трохи викликає пригнічений настрій, від якого я намагатимусь рятуватися роботою та якоюсь творчою активністю. Сподіваюся, робота восени буде, хоча вона й улітку була. І ноти хай купляють, воно приємно, коли щось на карту падає.

Є ще така лажа, що тепер раніше ніж третя ночі я спати не лягатиму. Так собі режим...

Кубагавана, курво.

Ось чувак розказує, що являє собою життя на Кубі.

https://qr.ae/pvgTeQ

Багато композицій, якими я займався, залишають певний емоційний слід, нагадують мені про якісь часи, ситуації, нагадують про стани та почуття. За останні півроку я зробив купу аранжувань, які зроблені гарно, мені подобається, як вони вийшли, та найбільший емоційний слід залишила імпровізована лаунжева тема, яку я записав просто за вечір. Переслуховую та наче бачу за вікном те саме світло, як у той день, коли я сидів за столом та думав: о, треба заковбасити сьогодні таку тему, давно хотів. Разом з цим спогадом з'являються інші - про якісь гарні моменти улітку, хоча в цілому воно якось так промайнуло, що майже нема за що зачепитись, щоб згадати якийсь момент у деталях.

Мені не вистачає творчої роботи, у якій я міг би сам продукувати, а не обробляти щось чиєсь, на що з більшою імовірністю звернуть увагу, бо це відомі мелодії.

Останні пару днів частіше граю фламенко. Хоча б почав загадувати, нащо я вчився грати. Все-таки те фламенко, яке мені подобається, це музика з дуже насиченим простором. З одного боку, я б грав його більше й частіше. З іншого боку, не роблю цього, бо мені це нагадує про ізольованість від взаємодії, яка потрібна для того, щоб фламенко було у повному сенсі. Всюди якісь недо-. Як же набридло, коли маєш зупинятися на чомусь недо-якомусь.

Передивлялися оце під настрій "Гарячі голови". Стало мені цікаво, як там Чарлі Шін. Знав, що він трохи підопустився на дно з алкоголем та наркотою, ще й ВІЛ-позитивний. Але от натрапив на такий монолог. Мені цікаво слухати людей тієї цивілізації, бо вони піднімають важливі теми та говорять про них. Про те, що є важливим, як себе відчуваєш там чи сям, з чим це можна порівняти. Нам дуже не вистачає комунікативної парадигми, щоб людина могла хоча б навіть маячню нести, але на теми, які вміє піднімати.

 

Півроку війни та літо добігає кінця.

Намагаюсь якось розбавляти існування, щоб воно було схожим на життя. Для цього у хід ідуть ніштяки — то у ресторан сходити, то гарного вініща купити, то у заміський клуб з басейном поїхати. Ось раків замовив, теж тема. Виявилося, десь у Крюківщині чи Вишневому їх афігенно варять.

***

Свого з музики за цей час майже нічого не придумав, хоча обробив купу різного матеріалу. На якихось аранжуваннях навіть щось заробив. Але їхня купа не дає мені відчуття, що у мене є якийсь цінний вантаж. Ну аранжування, ну гітарні. Деякі купляють більше, деякі менше. Може, якщо б їх було раз у десять більше, то можна було б говорити про якийсь заробіток, а поки що це так, іноді щось падає на рахунок, як приємна несподіванка.

***

Був учора на дачі. Спочатку не хотів туди їхати, потім вирішив, що краще поїхати, бо у місті сидіти ще смурніше. Виявилося, що серед яблунь, квітів і т.д. доволі непогано. Пішли навіть у притомну кафешку у Боярці. Навіть не хотілося їхати назад наступного ранку, але коти були негодовані. Потім поїхав до мами на Нивки, провів там урок учню, який стрімався з Виноградаря їхати у центр, а на Туполєва приїхав.

***

Мені подобається щось клацати на ноуті та робити якісь скрипти. Але пора чесно сказати: так, мені подобається саме усвідомлення, що я в принципі міг би перестрибнути з акомпанементу кубинським пісням на ІТ-сферу, навіть джуніором заробляв би більше на роботі, яка приблизно так само цікава, як ці пісні, а може, й цікавіша. Та реально я нікуди стрибати не буду. Мене ніхто не примушує грати кубинські пісні, і я потроху і так відсторонююсь від цієї теми. І можу перемикнути увагу на власну музику, її ансамблеві аранжування, запис, вирішення різних організаційно-правових питань. Розвивати викладацьку тему — ось завів акаунт на preply. Тобто і так є чим займатись. Зараз сфера виконавства просіла, але колись відродиться з новою силою, тоді з колегами буде чим займатися.

А оці програмні штуки буду робити чисто для себе — тим паче, що треба капітально переробляти собі сайт.

Якось у розмові згадувалося поняття близькості людських стосунків. Згадав, що я досі не дуже розумію, чим друзі відрізняються від товаришів чи приятелів, але є ідея. Підтримання стосунків та бажання спілкуватись часто тримається на обмеженості тем для розмови. Є люди, з якими у мене чудові стосунки саме через обмеженість тем та взаємне небажання виходити за рамки їхнього списку, навіть у їхній невеликій кількості є про що говорити. З людьми, з якими у мене більш дружні стосунки, часто кількість тем для розмов теж не безмежна, але ширша, і діалог викликає більше емоційний реакцій. Повага до того, що якщо людина про щось говорить, то це для неї важливо, мабуть, і є передумовою для взаємоповаги, на якій все тримається. Ставлення інше залежно від того, чи відчуваєш ти з іншого боку повагу до того, що сам бачиш важливим. Передумовою до ближчих людських стосунків є промацування чужого понятійного простору та розуміння емоційної безпеки, коли озвучуєш думки на певні теми.

Слід, звичайно, розрізняти робочі та людські стосунки, але якщо у роботі тобі відповідають тим, що якоїсь думки взагалі не мало від тебе звучати, то це сигнал: все, тікай. Тут вже йде моя особиста тема — вічна втеча. Така я людина, що тікаю звідусіль. І показником власного розвитку вважаю здатність скоріше зрозуміти, що пора тікати, а не гвалтувати себе аргументами про те, що щось стане краще та все наладиться. У ситуаціях, звідки треба тікати, ніщо ніколи не налагоджується. А тікати треба майже звідусіль. Майже ніде нема сенсу зупинятися надовго.

Поки з нормальною виконавською роботою фактично пауза, дійшли руки до організації треклістів. Захотілося якоїсь оптимізації хоч десь. Зробив собі на сайті спеціальну сторінку зі списками композицій, які я граю у різних складах. Тепер хоча б все основне буде зібране в одному місці, щоб не шукати ці дурні листочки та підглядати у них. Відкрив список на мобілі, і готово.

Насправді вже є якісь програми по оптимізації робочого процесу у музикантів — формування треклістів та навіть підрахунок загального часу звучання пісень, щоб вкластися у сет. Але не кожен буде ними користуватися, комусь звично листати альбом кожного разу у пошуках потрібного файла.

Є й гарні новини. Я оце придумав фічу для музикантів, щоб простіше було знаходити та перемикати цифровки різних композицій. В результаті вже є перерахунок нот у різних тональностях, вивід та приховування цифровки по кліку, зберігання у базі даних та вивід звідти за запитом. Хочу ще зробити рубрикатор по стилях, додати окремо тексти пісень, щоб співакам було зручно відкривати на планшеті.

Ця робота привела до ідей, які можна було б оформити у якості стартапу для створення сайту-архіву та додатку для смартфонів та планшетів, деякі корисні штуки полегшили б життя артистам, що на роботі читають тексти чи/та акорди з планшетів та запускають мінусовки. Поки що зроблю те, що можу потягнути сам, повношу туди акорди різних тем, просто щоб усе було зібране в одному місці чисто для себе. Потім трохи пограюся з функціоналом та буду вже якось намагатися виводити все на інший рівень. Якщо створити можливість артисту самому зробити собі плейліст та вносити акорди тем, то це б працювало на наповнення архіву. Можливість закачати туди мінусовку чи підчепити її з пристрою зробила б додаток універсальним та багатозадачним.

В умовах втоми, коли мало цікавої роботи та доволі низький дохід, треба розуміти, що є моїми об'єктивними оцінками когось чи чогось, а що є емоційними випадами. Хоча я досить стриманий у поведінці, але останнім часом трохи злетів з котушок. Але думаючи, чи це не занадто, я даю собі чесну відповідь: ні, не занадто. Просто нема енергії на стримування себе у тих випадках, коли ці енергозатрати тупо марні. Рівна спокійна поведінка часто провокує інших на думки, наче проблем не існує, навіть якщо ти про них прямо кажеш. А починаєш огризацца — так-так, щось тут горить, айай. Як іще бути поміченим? Ніяк.

Раптом я збагнув, які є проблеми у командній роботі, у яку я залучений. Мене здивувало те, наскільки швидко я це зрозумів. І це не стільки завдяки свідомості, скільки через мої опосередковані психічні реакції, які примушують замислитись, а процес мислення теж уже непогано заточений. І бац, є картина, яка базується на загальній психології стосунків, на очікуваннях, десь на тиску та грі у владу, а не на робочих категоріях. Мене вкурвлює, коли мене намагаються втягнути у чужу систему стосунків. Але у певній профільній спільноті вона склалася така, що мене звідти виштовхує навіть на підході. Це наче я їду, наспівую "Джелем джелем", мою повозку зупинили та кажуть: залишайся тут, ось тобі клаптик землі, там поміститься лише сарай, живи тут біля нас, будеш сусідом, нам якраз треба сусід для полноти картіни. А я просто не розумію, про що йде мова — заберіть собі свій клаптик і не чіпайте, я поїхав далі.

Літо шось летить і летить, так скоро й пролетить нафіг. Такий стан, що майже нема за що зачепитися, щоб згадати, що гарного відбувалося, щоб у пам'яті осіло. Якщо подивитися у блокнот, то виявиться, що було те, се, всякі аранжування, уроки, виступи, але реально майже нема за що зачепитися. Прикольне різне було, але є втома. Замість сидіти біля моря у Затоці, сиджу, де завжди. Намагаюся якось трохи урізноманітнювати життя, ходити у якісь прикольні місця, коли виникає таке бажання, але рідко виникає. Скоріше багато чого бісить, навіть питання обіду вирішити складно — нічого вдома їсти не хочу та не можу визначитися, куди піти. Якось так поїхав у заклад, доїхав до нього, на порозі передумав, покружляв на районі та пішов кудись там похавать — вже й забув, куди. І так тепер мало не кожного дня. На роботі все це теж певним чином позначається — у якихось ситуаціях нема енергії стримувати свій реальний настрій у ситуаціях, хоча я тепер сам як ходяча ситуація, від мене вже чекають якихось нових сюрпризів, бо моя поведінка все сильніше йде врозріз із тим, як традиційно склалося спілкування у профільному ком'юніті музичної обслуги любителів карибських плясок.

Забацав аранжування "Ой у лузі ч.к." на тріо. Працював над ним досить довго, тоді як багато моїх аранжувань зроблені за 1-2 дні, точніше вечори. Тут треба було пропустити через почуття міри кожне співзвуччя, і це потребувало багато часу. Потім відредагувати. Потім записати нотами. Потім проставити аплікатури. Потім відловити тарганів у позначеннях — деякі помилки трапляються просто так. Потім записати аудіо паралельно з відео. Потім обробити аудіо, відредагувати місцями. Потім склепати відео, потім його запостити та збирати лайки, ноти шось не дуже купляють, хоча от я твором задоволений та вважаю, що в музшколах все нормально вигребуть пальцями, особливо простецьку басову партію.

***

Прокинувся замовник фламенкових аранжувань, замовив зробити ще одну мультяшну тему. Зроблю, чо.

***

Хотів менше бувати у кубинському кабаку, аж тут піду туди працювати два рази на цьому тижні, бо треба заміни. Ну що ж, сам же ж казав людям, що буду виходити на заміни.

***

Погода ввечері ідеальна. Ані спекотно, ані прохолодно, ані мокро, ані сухо, ще й повітря трохи сповіщає про те, що скоро осінь.

***

Придумав собі тему: зробити таку веб-програмуліну, щоб можна було відкрити акорди різних тем з можливістю зміни тональностей. Передусім для себе та колег, але мало там що, раптом такий архів зацікавить інших музикантів. Вже зробив функціональний кістяк, буду тепер доводити та думати, у якому вигляді зберігати інфо.

Сендмен гарний серіал, незвичний. Відчувається, що там все придумав та продумав не сценарист, а письменник. Графіка теж не підкачала.

***

Сумую за Затокою. Якщо наступного року буде все ок із місцем та з нами, поїду туди одразу, тільки-но почнеться сезон, не чекаючи серпня.

***

Вчорашня робота в Буена вісті підштовхнула мене до рішення: я там більше не працюю на регулярній основі, а лише на ситуативних замінах.

У мене завжди з наявністю та реалізацією довготривалих планів були проблеми, і не можу сказати, що цей факт мене не бентежить. Коли нема якоїсь побудованої стратегії у професійній сфері, сукупність дій більше нагадує якісь тактичні рухи, зв'язку між якими або не існує, або він не є підставою для росту, розвитку да здобуття чогось у перспективі. Це як крапки на полотні, які не з'єднані лінією, а існують у вигляді псевдохаотичної сукупності крапок. Просто собі робиш щось, щоб робити, щоб не сидіти без діла, не контактувати з екзистенційною порожнечею. Хоча зараз простіше не відчувати через це провини, бо є зовнішні обставини, які у черговий раз переламали всю культурну сферу. Треба не надто заграватись у пошуки якихось індульгенцій. З іншого боку, чмирити себе за те, що не робиш того, чого робити не хотів, теж сенсу нуль. Теперішні часи мають таку особливість, що роблять певні елементи простору сенсів ближчими до твоєї свідомості, так дивишся на якісь аспекти буття під іншим кутом зору.

Взагалі-то зараз є простори, у яких можна проводити концерти у камерній атмсфері, деякі досить нові, десь навіть є запланований виступ з бендом. Але чи готовий я туди піти та домовитися про сольний концерт? Ніт. Для мене це занадто важко. Може, в інші часи я б почав сумніватися, вмовляти себе, наче концерти потрібні для того, щоб позиціонувати себе як концертуючий артист, а не лабух. Але кого я обманюю? Я можу позиціонувати себе так завжди. Невже у ці часи власну позицію треба доводити якимись складними діями? Видав якийсь самвидав за власні гроші - вже письменник. Записав диск, де тобі все зробив аранжувальник, голос тобі там підправив - все, ти співак, ось доказ - ось запис, ось кліп. Чи я маю доводити колегам, які не ходять на мої концерти, що я гітарист концертного рівня, коли повно доказів, що я досі вмію грати і навіть зараз не припиняю творчої активності? Якось так.

Грець із тим, наскіки цей кліп є шедевром кліпмейкерства, тут про інше: аранжування Омару Сулейману роблять курдські електронщики, спочатку з ним працював першопроходець у цій стилістиці Різан Саїд, потім інший клавішник, вони круто міксують курдський фолк з сучасними дискотечними гоцалками, тому цей чувак у світі є досить помітним явищем, сам він араб родом з північного регіону Сирії, де місцева культура є міксом арабської, курдської та асирійської. Це аранжування робив Різан Саїд, хоч він наче припинив працювати з Омаром Сулейманом ще кілька років тому.

Пішла  у мене тема, коли граю кубинські пісні, лажати у якихось несподіваних фрагментах. Кажу співачці: якась пошесть, скільки разів грав пісні, якісь глюки у місцях, які я наче давно й добре знаю напам'ять. Вона каже: може, тому що вони тобі набридли? Hell yes.
***
Одна з нових для мене пісень, яку нещодавно зняв для роботи: "Beautiful Maria of my soul". Сама пісня просто фончіком послухать нічо, але ж акомпанувать... Бутіфуль Марія оф май соул, більш сопливої назви не зміг вигадати жодний турецький підлабузник султанівських часів.

Поїздку у заміський клуб з басейнами вирішили прив'язати до річниці весілля. В цілому нічо так, хоча я не любитель басейнів, але то таки був відпочинок.

***

Потроху прокидаються заклади, з'являється робота, навіть івент нещодавно був. Паралельно з уроками є можливість не чіпати резерви, тим більше, що витрачаємо лише на їжу та десь іноді піти випити сидру з кесадільєю та устряків захавать кілька штук.

***

Пішов пограти на фудкорті на Поштовій. Місце, де відчуваєш власну тупу функціональність, коли треба для публіки, що прийшла пожерти та відтягнутися, лабать всяке джю-джю, і давайте щось активніше. Я трохи відвик від роботи такого штибу. Добре, що не вся моя робота є виконанням якоїсь однієї функції. Якщо б було так, я б відчував сильну фрустрацію. Або депривацію, якщо б не мав досвіду більш різнобарвної роботи.

***

Грав у закладі Berlin'89. Приємне місце. З колегою на дві гітари поганяли всяке різне, оце я розумію, бо кубинська тема шось мене реально прикумарила, і я пару тижнів від неї відпочиваю, наступного тижня вийду вже з ними працювати.

***

Думав, що загубив металевий кулон. Виявилося, що ні, він був удома, але про всяк випадок замовив собі ще таких парк штук, ще й не з першого разу, бо там існує різний дизайн.