В умовах втоми, коли мало цікавої роботи та доволі низький дохід, треба розуміти, що є моїми об'єктивними оцінками когось чи чогось, а що є емоційними випадами. Хоча я досить стриманий у поведінці, але останнім часом трохи злетів з котушок. Але думаючи, чи це не занадто, я даю собі чесну відповідь: ні, не занадто. Просто нема енергії на стримування себе у тих випадках, коли ці енергозатрати тупо марні. Рівна спокійна поведінка часто провокує інших на думки, наче проблем не існує, навіть якщо ти про них прямо кажеш. А починаєш огризацца — так-так, щось тут горить, айай. Як іще бути поміченим? Ніяк.

Раптом я збагнув, які є проблеми у командній роботі, у яку я залучений. Мене здивувало те, наскільки швидко я це зрозумів. І це не стільки завдяки свідомості, скільки через мої опосередковані психічні реакції, які примушують замислитись, а процес мислення теж уже непогано заточений. І бац, є картина, яка базується на загальній психології стосунків, на очікуваннях, десь на тиску та грі у владу, а не на робочих категоріях. Мене вкурвлює, коли мене намагаються втягнути у чужу систему стосунків. Але у певній профільній спільноті вона склалася така, що мене звідти виштовхує навіть на підході. Це наче я їду, наспівую "Джелем джелем", мою повозку зупинили та кажуть: залишайся тут, ось тобі клаптик землі, там поміститься лише сарай, живи тут біля нас, будеш сусідом, нам якраз треба сусід для полноти картіни. А я просто не розумію, про що йде мова — заберіть собі свій клаптик і не чіпайте, я поїхав далі.