Якось у розмові згадувалося поняття близькості людських стосунків. Згадав, що я досі не дуже розумію, чим друзі відрізняються від товаришів чи приятелів, але є ідея. Підтримання стосунків та бажання спілкуватись часто тримається на обмеженості тем для розмови. Є люди, з якими у мене чудові стосунки саме через обмеженість тем та взаємне небажання виходити за рамки їхнього списку, навіть у їхній невеликій кількості є про що говорити. З людьми, з якими у мене більш дружні стосунки, часто кількість тем для розмов теж не безмежна, але ширша, і діалог викликає більше емоційний реакцій. Повага до того, що якщо людина про щось говорить, то це для неї важливо, мабуть, і є передумовою для взаємоповаги, на якій все тримається. Ставлення інше залежно від того, чи відчуваєш ти з іншого боку повагу до того, що сам бачиш важливим. Передумовою до ближчих людських стосунків є промацування чужого понятійного простору та розуміння емоційної безпеки, коли озвучуєш думки на певні теми.

Слід, звичайно, розрізняти робочі та людські стосунки, але якщо у роботі тобі відповідають тим, що якоїсь думки взагалі не мало від тебе звучати, то це сигнал: все, тікай. Тут вже йде моя особиста тема — вічна втеча. Така я людина, що тікаю звідусіль. І показником власного розвитку вважаю здатність скоріше зрозуміти, що пора тікати, а не гвалтувати себе аргументами про те, що щось стане краще та все наладиться. У ситуаціях, звідки треба тікати, ніщо ніколи не налагоджується. А тікати треба майже звідусіль. Майже ніде нема сенсу зупинятися надовго.