Багато композицій, якими я займався, залишають певний емоційний слід, нагадують мені про якісь часи, ситуації, нагадують про стани та почуття. За останні півроку я зробив купу аранжувань, які зроблені гарно, мені подобається, як вони вийшли, та найбільший емоційний слід залишила імпровізована лаунжева тема, яку я записав просто за вечір. Переслуховую та наче бачу за вікном те саме світло, як у той день, коли я сидів за столом та думав: о, треба заковбасити сьогодні таку тему, давно хотів. Разом з цим спогадом з'являються інші - про якісь гарні моменти улітку, хоча в цілому воно якось так промайнуло, що майже нема за що зачепитись, щоб згадати якийсь момент у деталях.

Мені не вистачає творчої роботи, у якій я міг би сам продукувати, а не обробляти щось чиєсь, на що з більшою імовірністю звернуть увагу, бо це відомі мелодії.

Останні пару днів частіше граю фламенко. Хоча б почав загадувати, нащо я вчився грати. Все-таки те фламенко, яке мені подобається, це музика з дуже насиченим простором. З одного боку, я б грав його більше й частіше. З іншого боку, не роблю цього, бо мені це нагадує про ізольованість від взаємодії, яка потрібна для того, щоб фламенко було у повному сенсі. Всюди якісь недо-. Як же набридло, коли маєш зупинятися на чомусь недо-якомусь.