Дружина отримала письменницьку стипендію та поїхала тепер вже до Кракова на 3 місяці. Воно, звичайно, трохи перебор, третину року поневірятися по загранкам, якщо врахувати місяць у Румунії. Можна було б сказати, що часи такі, зараз багато хто кудись їде надовго, але тут інша ситуація - це через війну лише у тому сенсі, що якби не війна, їй навряд чи дісталася б ця стипендія. Шкода, що так довго, але 3 місяці - це там мінімалка. Тобто їй надається змога займатися власне письменництвом, отримуючи можливість змінити обстановку, жити у наданій квартирі і т.п., ще й тусити серед колег, які знаходяться у тому ж місті, по можливості набуваючи нових контактів з потенційно корисними поляками, які мають стосунок до видавничої справи, бо взагалі воно так - розповсюдження української культури на захід починається з Польщі географічно та фактично. Це дає змогу займатися чисто писанням, не парячись про необхідність брати по роботі переклади.

Коли вона поїхала на місяць в Румунію, я тоді був так налаштований, типу ну ок, що там той місяць, я в Індію літав перший раз на більший термін взагалі. Поживу якось сам із котами, подивлюся, як воно. Тепер, коли вже вдосталь пожив і подивився, цей наступний вояж на 3 місяці вже трохи викликає пригнічений настрій, від якого я намагатимусь рятуватися роботою та якоюсь творчою активністю. Сподіваюся, робота восени буде, хоча вона й улітку була. І ноти хай купляють, воно приємно, коли щось на карту падає.

Є ще така лажа, що тепер раніше ніж третя ночі я спати не лягатиму. Так собі режим...