Чого я не поділяю, так це обсесивної жаги багатьох до якихось суттєвих трансформацій. Взагалі я не вірю в те, що люди змінюються, та й нема сенсу їм змінюватися суттєво. Ті зміни, про які часто кажуть, поверхневі, це може бути якийсь прогрес, регрес, надбання досвіду, використання знань та навичок, але змінами я називаю щось більш докорінне. Я вірю в те, що якісь зміни у житті людини, до яких вона йшла роками, були закладені у якості передумов набагато раніше. Нема передумов — не буде і змін, бо ніщо анізвідки не береться. Це та ситуація, коли вирішує порода, якщо хвіст собачий, то не лізь у вовки, і навпаки, з вовчим хвостом у будці колись стане раптом тісно, це породить ланцюг дій і наслідків, але це не стане докорінною трансформацією, бо порода є порода, і ти з нею або рахуєшся, або ні. Буває, звичайно, деструкція особистості, але тут не про це. Хоча й тут незрозуміло — цілком можливо, і для неї існують певні передумови.

Є такий корсиканський мандолініст Анже Ланзалаві, музика якого мені дуже подобається, одна з моїх композицій наслідує його стиль. Йому вже років 80, у мене з ним не було у мережі жодних контактів, хоча в нього є профілі на фб.

Якось я виклав на ютьюб його композицію у своїй транскрипції (з цієї теми "Corsicana" почався мій інтерес до його музики). Тут мені пише син цього мандолініста і каже, що його батьку сподобалося моє виконання, він вдячний за інтерес до його музики, і вони збираються відправити мені нотний журнал з підписом і кілька дисків.

Фантастичність того, що відбувається, я навіть ще не усвідомив. Цей мандолініст насправді велика людина в музиці, і його композиції реально космічні. Те, що я отримую схвальні відгуки від такого рівня артистів, дуже мотивує приділяти цій музиці більше уваги, хоча здається, що соціалізація у ній практично нульова. Це той випадок, коли йдеш якоюсь дорогою, просто бо ногам приємно нею йти, і зустрічаєш когось, хто на цій дорозі дуже давно, і знає її краще за всіх, і вам є про що поговорити.

Так виглядає, наче моя музична діяльність — це купа невтомної праці, то аранжування, то композиції, то виступи, там на конкурс подався, тут якийсь новий інструмент освоюю, тут аудіозаписи, там ноти.

Насправді у мене є така мулька, коли я не знаю, що б таке зробити, я хапаюся за інструменти, щоб не думати про таке, не ставити собі зайвих питань, бо я капець яке ледащо. І фактично моє творче життя крутиться навколо того, що я хапаюся за інструменти дуже часто, бо мені просто западло робити щось корисне для людей замість робити корисне для себе. Практика потребує багаторазових повторень, і мені це підходить, бо компульсивні повторення одних і тих самих фраз підтримують мене у належному психічному стані. Вся ця музична мішура потрібна передусім мені, а те, що все це можна прив'язати до робочого контексту — це чудово. У роботі мені, як відомо, подобається далеко не все, але це зворотній бік того, що я живу життям, де тупняк межує з роботою, яку я добре вмію робити. Я вже пробував займатися тим, що просто приносить заробіток, але мене дико бісить — програмуванням, мені не пішло. Мені підходить робота, яка віддзеркалює мій тупняк і дає у ньому реалізуватися.

У моєму каналі з аранжуваннями ютьюбі якийсь час було стрімке зростання кількості підписників, але воно практично зупинилося. Треба ще якусь хітяру запиляти, зазвичай хіти привертають увагу. Ніяк не візьмусь за пісні Елтона Джона, попит на аранжування має бути не меншим за аранжування пісень Стінга (яких я зробив всього два), принаймні переглядів додасть.

***

У цьому місяці було мало ресторанної роботи, був один івент, де я був на звуці замість грати там. Натомість були уроки та продаж нот/табів, останнє стало основною статтею доходу завдяки переходу на іншу платформу. Я вже приміряюся зробити роботу з аранжуваннями своєю основною роботою, скоротити кількість уроків, відфільтрувавши тих, хто ні фіга не займається, і згодом не бути прив'язаним до однієї локації, хоча не знаю, як це буде можливо, якщо піде двіж по виступах.

***

Думаю, чи не обзавестися собі кубинським тресом, раз уже я в цій темі. Мені тут учень залишив саморобний трес (перероблений з невеличкої гітари),  у мене виходить на ньому щось притомне заграти. У магазині Thomann є різні варіанти, можна було б замовити доставку сюди або попросити когось, хто періодично приїжджає з Німеччини.

***

Є думка стосовно відкриття велосезону, але чи буде він відкритий цього року, то вже як піде.

Є таке про мене, що деякі речі, які мені кажуть, я не можу засвоїти чи навіть запам'ятати. Деякі поняття, до розуміння яких я не маю хисту, лишаються незбагненними. Наче й розумілка є, і пам'ять, все таке, але ніт, це бува не працює.

Це приблизно те саме, як у дитинстві родичі страждали від того, що я відмовляюся їсти. Переді мною ставлять щось, а я не доганяю, як я можу це хавать. Вмовляння, погрози — ніщо не працює. Так само, мабуть, я ставлюсь до інформації, яка мені просто не йде, я її не можу перетравити та відчуваю це. Утім з цього приводу у мене нема жодного жалю. Нема таких речей, які я б хотів знати, але ніяк не можу їх запам'ятати. Все, що мені насправді цікаво, якось відносно легко осідає в голові. Сам дивуюся тому, яким категоричним може бути несвідоме несприйняття. Та й радію тому, що те несприйняття мене багато рятувало й рятує від шняги, яку б я інакше захавав, не відчуваючи її смаку одразу, а потім би страждав від розладу шлунку. Замість того від шняги мені тхне шнягою за км, і наявність швидкої реакції — це прекрасно.

Забрав мандоліну з майстерні, гарно там їй замінили лади. Проте через невеличке викривлення грифа в районі перших ладів струни високо стоять, непогано було б їх понизити. Спробую дещо зробити, як буду міняти струни. Принаймні ті фішки, які я зробив з іншою мандоліною, їй не нашкодили. А я ж інженер за освітою (підтримую так своє бажання зробити з інструментом якусь стрьомну чухню), і у мене непогано було у школі з фізикою та геометрією (це насправді впливає навіть більше).

***

Перехід на новий сайт з продажу нот і табів був мегауспішною ідеєю. Щоправда є деякі нюанси отримання оплати, є обмеження для України, але деякі ресурси якимось магічним чином їх обходять.

***

Мав бути один виступ на цьому тижні, один на наступному. Обидва скасовані, бо співачки без голосу, якась ГРВІ ходить і псує людям зв'язки.

***

Оце загубив педаль лупера, купив нову, а сьогодні знайшов стару у гітарному чохлі, з яким ходив. Лол. Відправлю її в ремонт, буде мені запасна педаль, що ж.

***

Розбір дрібних речей у кімнаті — це моє слабке місце. У невеликій кімнаті інструменти (кількість яких зрозстає, щось моє, щось не моє), книги, ноти, таби, муз.аксесуари, деревина для хендмейду, інструменти (купа інструментальної дрібноти), різні декоративні штуки, ароматичні палички. У мене немає внутрішнього ресурсу все розкласти по потрібних полицях, бо треба систематизувати те, що ніколи у моєму житті не підлягало систематизації, а просто було частиною побутового хаосу. Але бувають моменти прозріння, коли раптом спадає на думку, що цю штуку треба покласти до тієї, бо вони споріднені, потім бачу, що так треба зробити ще з купою дрібних штук, і тупо опускаються руки.

У цивілізованих країнах не завжди було спокійно, але довгий час вони йшли до того, що мають зараз, — організація життя суспільства, комфорт, можливість самореалізації, повага, всякі такі важливі загальні речі. Совок та інші нецивілізовані країни натомість ставили і ставлять людину нижче плінтуса, обмежують її права та свободи, визначають її роль у державі. Є задоволення потреб нижчого ярусу піраміди Маслоу, і то так-сяк, але на вищі яруси зазіхати собі дорожче, бо свобода, самореалізація, потяг до істини, оце все — можеш реально загриміти у буцегарню.

Тепер відбувається протистояння цих двох систем побудови суспільства, і ми тут відгрібаємо, бо знаходимося і географічно, і ментально на роздоріжжі — совкове минуле ще не загуло, а хочемо проміняти совковий стрій на цивілізований, і рф як продовжувач совка не може з цим змиритися.

Ситуація ускладнюється тим, що частково європейське благополуччя спирається на товари та ресурси тоталітарних країн, де робоча сила дешева, а окрема людина там ніхто. У тоталітарних країн є така перевага, що там не рахуються з жодними змінами соціальних настроїв, не вдаються до обговорень, щоб задовільнити якісь верстви, класи чи прошарки суспільства, рішення приймаються швидко і спускаються підлеглим без обговорення. Економіка тоталітарної країни швидко стає на військові рейки, бо якщо так сказали зверху, то нема інших варіантів. Поки цивілізована країна досягне компромісу між усіма й усіма, для їхнього рішення може вже бути пізно. А тепер цілий консорціум тоталітарних країн з мільйонами невдоволених чужою ситістю людей дестабілізує світ. І, що важливо, цей консорціум нагодований багатими країнами, бо туди йшли гроші за товари та ресурси. А тепер ці гроші повертаються їм у вигляді загроз та необхідності думати про захист від "партнерів", але мислення вгодованої людини, яка живе в комфорті, не працює у цей бік — вона буде до останнього витісняти той факт, що це загроза і для неї також. Щоправда, поляки потроху готуються, бо бачать, як швидко реагує НАТО на різні ситуації.

Рф довгий час грала в цивілізованість та залученість до світової культури. Це їй вдавалося, бо у цей іміджмейкінг вбухали купу нафтового бабла, вестернси були наче й не проти, особливо пригодовані опініон-мейкери. Схоже, згодом почала реалізовуватися стратегія виснаження західних країн — поки що військовою та гуманітарною допомогою нам, а потім ще якось придумають або вже придумали, що робити далі. Раз у цивілізованих країнах так цінують добробут та окремі життя, це є важелем впливу, способом виснаження та насадження свого бачення цивілізації, коли у вестернсів забракне психічних ресурсів, і вони вирішать діяти жорстко та неконвенційно. Тоді рухне уявлення жителів цивілізованих країн про гуманізм, демократію вищі ідеали цивілізованого суспільства — це уявлення стане таким само утопічним, як і ідеї комунізму. Можливо, у них є стратегічний задум на цьому тлі виставити нео-комуністичні ідеї у вигіднішому світлі. Але вестернси не можуть дозволити собі думати про те, що все йде до того, навіть будувати здогадки. Гуманізм понад усе, але от інформацію про бренди, товари яких виготовляються з залученням рабської праці, ми про всяк випадок будемо ігнорувати, щоб не псувати собі настрій. Настрій, позитивний вайб — це дуже важливо, розумієте.

Особливо тепер, коли розігрується спектакль з припиненням військової допомоги Україні, вестернси аналізують настрої суспільства — скільки людей зітхають з полегшенням, бо це не їхня війна, а скільки людей в шоці від блокування допомоги. На жаль, ми тут сильно залежимо від настрою американського телеглядача та від їхньої передвиборчої драматургії.