Так виглядає, наче моя музична діяльність — це купа невтомної праці, то аранжування, то композиції, то виступи, там на конкурс подався, тут якийсь новий інструмент освоюю, тут аудіозаписи, там ноти.

Насправді у мене є така мулька, коли я не знаю, що б таке зробити, я хапаюся за інструменти, щоб не думати про таке, не ставити собі зайвих питань, бо я капець яке ледащо. І фактично моє творче життя крутиться навколо того, що я хапаюся за інструменти дуже часто, бо мені просто западло робити щось корисне для людей замість робити корисне для себе. Практика потребує багаторазових повторень, і мені це підходить, бо компульсивні повторення одних і тих самих фраз підтримують мене у належному психічному стані. Вся ця музична мішура потрібна передусім мені, а те, що все це можна прив'язати до робочого контексту — це чудово. У роботі мені, як відомо, подобається далеко не все, але це зворотній бік того, що я живу життям, де тупняк межує з роботою, яку я добре вмію робити. Я вже пробував займатися тим, що просто приносить заробіток, але мене дико бісить — програмуванням, мені не пішло. Мені підходить робота, яка віддзеркалює мій тупняк і дає у ньому реалізуватися.