Культура обміну послугами — це особлива тема. Коли тобі роблять послугу, про яку ти просив чи ні, ти завжди за неї чимось платиш, у кращому випадку грошима, але це найбільш прозорий варіант. Іноді послугу тобі якось підмахують, щоб показати здатність її зробити, тоді найкращий варіант — не почуватися зобов'язаним через чужі рішення. Часто послуги — це елемент політичної гри, щоб згодом нагадати про "борг". Мене ситуації з послугами висаджують тим, що це гра в несподіванку, яка може мені потім упасти на голову — я скористуюся чиєюсь послугою, і чим потім мені це обернеться, я не знаю. Для когось це нормальний інструмент підтримання стосунків, я намагаюся подібних речей уникати, особливо якщо люди не з близького кола. Якщо з близького — то без питань, все, що захочете. Але в інших випадках, коли починається давай я тобі те, давай я тобі се — стоп, а нащо це тобі? А ніхто ж одразу не скаже. Взагалі кріпота — коли хтось вигадує якусь тему, у яку хоче мене залучити, і каже "ми", "нам". Ніт, микать тут ніхто не буде, бо з цього микання зазвичай починається якась дичина, яка обов'язково закінчиться припиненням спілкування, бо я його припиняю чимдалі більш раптово і без жалю.  

Коли я такі речі з кимось обговорюю, то є різні типи реакцій — кажуть, що так і є або нічо не кажуть, або кажуть, що насправді все не так, що люди щось хороше іншим роблять від душі. Іноді я заздрю такій вірі в людей, але на моїй пам'яті багато хто так або сяк намагався стягнути з мене плату за якісь свої послуги, тому я намагаюся їх або уникати, або проговорювати умови, раптом мені потрібна послуга, а людину влаштує прозора домовленість, хоча коли обмін послугами є політичним інструментом, прозорих домовленостей намагаються уникати, а мутна вода — наше всьо.