На таких заходах як церемонія прощання підсилюється те, що вже існує. Я от не можу якось бути в одному стані довго, та не можу довго дивитися в одну точку чи на когось одного, починаю роздивлятись врубелівські мурали, вони цікаві, але оця темна православна естетика мені не відгукується нічим рідним. Компульсивно дивлюсь на людей зі спини та навкруги. Особливо відчувається те, що мені бути серед натовпу людей не проблема, якщо у мене з ними нема взаємодії, адже їхні думки і почуття зайняті тим, що майже унеможливлює мій з ними навіть короткий контакт.

Деякі люди виходять через натовп до виходу, спостерігаю це. Раптом осяяло відчуття, наче оцей момент їнього проходу через натовп до виходу краще розкриває їхній рольовий розклад, ніж це зазвичай стається. Грані буття розкривають деякі карти, вони спостерігали смерть та ритуальну складову в ній, розвернулися та прямують через натовп інших людей в бік виходу, до подальшого життя, будучи оточеними іншими людьми з усіх боків. Це дієвий момент тріумфу їхнього власного життя над смертю з елементом самопрезентації, і у тому, як вони проходять через натовп в цей момент, вони наче краще розкривають свою роль, яку вони грають у житті, ніж у більшості емоційно насичених ситуацій, бо зараз особливо драматичний момент.