Тільки-но спаде напруга з приводу війни, почнуться срачі і чвари. Інакше ж бути не може.

Одна з тем для жорстких чварів — це доцільність обрання Зе. Певен, цю тему будуть розкручувати політтехнологи і вороги, використовуючи наявні чвари як паливо.

Сам я ніколи не приховував, що Зе на посту президента не симпатизую. Але він президент, і це даність, з якою я рахуюся, особливо під час війни не варто знецінювати вищі посади як атрибути держави. Голосувати я за нього не буду, але не буду здивований, якщо він знову виграє.

Більша симпатія до Порошенка у мене безособистісна, я нічого про нього не знаю поза його функціями, з якими він справлявся, імхо, краще за всіх попередників. Співати йому оди, показуючи прихильність до нього та презирство до Зе-команди — не моя тема. Шкода, що багато хто з його прибічників так робить — робити з політичних уподобань культ не те щоб дуже ок.

У Зе є кілька плюсів — передусім медійність, вміння працювати на камеру, команда вміє робити якісний медіапродукт, в цей же час Порох по якості картинки застряг на рівні новин на 5 каналі, якому не спромоглися зробити ребрендинг.

Не пройшло тижня з моменту придбання нового самоката, як у нього почало шось стукати у мотор-колесі. Хотів відвезти у сервіс, із цим все не складалося, в результаті стук поволі почав пропадати. Сьогодні їздив, його було зовсім мало. Хоча, мабуть, таки треба з'ясувати, звідки той стук береться.

***

Сьогодні вирішив зробити мегавояж. Поїхав з Універа на Кудрявку, хотів купити червоного чаю, але чайна була закрита. Звідти через Лук'янівку на Політех, звідти через парк пушкіна на Дегтярівську, заїхав у магазин східних товарів біля мечеті, залишив там купу грошей. Звідти через Сирець на Мрії, звідти назад через Святошин на Універ. Розрядив самокат до 6%, але той чесно їхав навіть при такому заряді.

***

Регулярно берусь за мандоліну останніми тижнями. Є надія, що тема Viale Fiorito в цьому році вийде, і я вигребу всі шістнадцяті у темпі 145-150. Експерименти з постановкою, способами тримання медіатора, типами та заточкою медіаторів, видобування та побудова механічної логіки дають свої плоди. Це така тема, яка мене спонукає до пошуків.

***

Побачив у Колінзі футболку з прикольним написом, хоча написів на моєму одязі майже нема. Виявилося, що вона коштує якихось дурних грошей, але не купити її не міг. Нащо мені тисяча перша футболка — це складне питання.

***

Прийшла перкусійна тарілка. Гарна, якісна. Нарешті почну збирати притомний перкусійний сет.

Існує купа простих способів генералізації — хто служить, той герой, хто не у війську, той боягуз, і так далі. А хто числиться у війську, той молодець, бо нема важливішої справи, ніж захист країни. Нарешті критична маса населення визначилася з чимось крім їжі, що є найважливішим. Те, що працівники культури займаються неважливою справою, і так раніше було і буде, це і так ясно. Просто ті, хто грають музику, люблять, коли їх слухають. Чого їм іще треба?

Сюди ж про тих, хто "стояв на Майдані". Геолокація стояння вже наче сповіщає про погляди і цінності людини. Ха ха. Мені знайомі випадки, коли знаходження на Майдані було викликане виключно бажанням завести нові знайомства, а коли діло доходить до реальних рішень, які б показували громадянську позицію, то виявляється, що жодної позиції ніколи не було. Люди так налаштовані, що роблять висновок, керуючись поверхневими маркерами — якщо хтось виглядає як патріот, не каже нічого непатріотичного, а каже "Героям слава", то це, напевно, людина з патріотичною позицією. Проблема у тому, що сила-силенна людей не мають позиції взагалі, вони нездатні її сформувати, тому на них діють і будуть діяти емоційні маніпуляції, бо заклик "думайте" просто недієвий.

Але це і в чомусь хороша новина про ватників. Велика маса ватників не те щоб проросійські, вони просто ностальгіки без позиції, і багато хто з них легко змінює риторику, тільки-но їм відрубити раша-тб. Ракети, смерті, руйнування їм до сраки, поки ракета не попала в них, їм треба емоційне сполучення з міфом, вони у цьому невибагливі, аби був емоційний приход. Радянські та рос.міфи дієві, поки живляться ностальгією. Відбувається велика битва між тими, у кого час іде назад, з тими, у кого він іде вперед. Радянський міф агонізує, бо часи змінюються, ностальгіків все менше, і це його вбиває.

Від концерту бразильської тематики у 32 я багато не очікував — пограли Жобіма та різне всяке. Але вийшов фірмовий концерт, був специфічний настрій, який мені до вподоби, тож, хоча й не вдалося там особливо заробити, я від цього концерту отримав більше, ніж сподівався. Зганяв туди-сюди на новому самокаті, погода що треба.

З усіх перкусійних інструментів я більше за все люблю табла і пакхавадж, вони споріднені, але з не східної перкусії — це конги. Весь час я задивляюся на різні конги в об'явах, бувають нормальні такі пропозиції. Але є кілька проблем.

1. Вони масивні, і мені нема де їх зберігати, хіба що в офісі, і то там не так багато місця.

2. Нормальні, не дешманські конги досить недешеві. А дешманські звучать відповідно.

3. Я не такий щоби прямо фанат кубинської музики та навряд чи буду десь задіяний у якості перкусіоніста десь на заміні, хоча хтозна. У цій тусовці від мене більше очікувань як від гітариста, плюс ще трес.

Але це чисто емоційна тема. От інструмент нравиться, і все.

***

Цікаво і на дарбуці розвиватися, і до скрипки повернутися, і навіть повчитися грати на барабанах чи суттєво вдосконалити перкусійний сет та практикуватись. Мандолінні теми аранжувати та вчити теж цікаво, але щось після минулорічних робіт у ресторані з мандоліною мене ця тема трохи прикумарила, і цього року я їм підвищив суму на виступи на літній терасі — якщо відмовляться, я не розстроюсь.

***

Новий самокат по потужності та заряду просто звір — заряду вистачить доїхати до будь-якої точки міста і назад. Але оце як проїхався по Трухановому, то стало цікаво знову сісти на велосипед.

***

Мене в принципі захоплює згадувати про все, що мені цікаво. Щось із цього я реалізую, щось залишається у стані бажання. Коли є купа цікавих занять, частина з них залишиться нереалізованою, нічого не поробиш, розпачу від усвідомлення цього факту не так вже й багато, мені не звикати. Але у мене є така мулька — іноді я переключаюсь на якесь заняття та займаюсь із захопленням, а потім з нього зістрибую на рік-два-..., як оце зі скрипкою чи якимось хендмейдом по дереву, я за цим скучив, але не поспішаю знову розкладати імпровізований верстак та засмічувати кімнату деревним пилом.

Учнів зараз так мало, як було на початку ковіду. Але ж як класно звести кількість уроків до мінімуму. Нещодавно провтикав урок з одним онлайн-учнем з Канади, і вже не перший раз. Подумав: а чо так? Увечері тупо забув про урок. Але згадав, що той учень платить лише наприкінці місяця, хоча я всім кажу: урок проведено — оплату скинуто. Може, це підсвідома реакція — ок, платиш, коли собі придумав — то я проведу урок, коли карта ляже. До речі, є у деяких учнів мулька з оплатою, пора їх усіх відрегулювати. Одна переводить за уроки сина порціями за кілька уроків, хоча з самого початку ми домовлялися інакше. Інший робить переказ одразу після нагадування, але там має бути ритуал: урок проведено, за день-два я нагадую, і він робить переказ. Коротше, мене шось реально ця тема з уроками кумарить. Хоча під час ковіду вони мене рятували від безгрошів'я.

***

Психанули та купили з дружиною ще один самокат, щоб можна було кататися удвох куди завгодно. Новий самокат важчий та потужніший, але все одно старий сяомі pro 2 — це шедевр по ціні/вазі/акумулятору/надійності. Я ненавиджу гуляти, але кататися люблю, тому це консенсус між бажанням дружини їздити на природу та моїм небажанням гуляти.

У мене іноді проскакують деякі непопулярні думки стосовно мови, аспектів громадянської позиції та використання контенту.

Стосовно мови є така проблема, що купа людей спілкується російською, і серед політичних українців повно російськомовних і навіть етнічних росіян. Через те що в Україні рос.мова — у політичному сенсі передусім мова агресора, сфера її застосування обмежена, але це не те щоб проблема, бо офіційна мова лише одна, проблема інша — побутова російськомовність упосліджується у певних колах, утім купа людей, особливо похилого віку, українською у побуті розмовляти ніколи не буде, тобто частина суспільства приречена на "неіснування" в очах тих, хто робить українській мові активний промоушн частково за рахунок упослідження інших. Я розумію і тих, хто його проводить агресивно, бо русифікація була агресивною, і тих, хто агресію у свій бік вважає невиправданою, і це ситуація, яка не має вирішення, бо частини суспільства протиставляють себе одна одній замість об'єднання, і так буде й надалі. Цьому могли б зарадити якісь об'єднавчі ідеї, але з об'єднанням у суспільстві не дуже склалося, бо разом ми вміємо бути тільки проти чогось, і це буде на руку ворогу після завершення гарячої фази війни.

Знаю ситуацію, коли тут відмовляються присвоїти одному музичному конкурсу тематику "Музика нацменшин України", бо виникає дилема — доведеться туди включити і російську музику, бо росіяни теж нацменшина. Добре, не буде звучати ані кримськотатарська музика, ані угорська, ані ромська, ані грецька, не буде такого об'єднавчого фактору, бо тут же ж така дилема, а ми дуже принципові, тому краще нехай не буде конкурсу. Об'єднавчий фактор був би доречним, але нащо? Головне ж не це, а відсутність згадок про рос.культуру. "Поки війна, це не на часі!" — взагалі оця вся тема про "не на часі" упирається у масову ілюзію мудрих людей про те, що вони знають, що справді "на часі" на основі не знань, не досвіду, а міфічной чуйки на те, що сьогодні доречно, а що ні. Тут хотілося б розгледіти їхнє мудре поняття часу під мікроскопом, але там нема нічого. Просто понятійне мислення "розвинене" настільки, що відбувається уникання будь-яких дилем. Це проблема, бо інформаційна війна відбувається у сфері понять.

У нас дуже принципово ставляться до використання російського контенту. Є способи його використання, які не допомагають росіянам збагатитись, а нам дають певний ресурс і не мають на меті показати, який ми адін народ чи маємо спільне інфополе. Кацапня тут мислить ефективно — тирить в усіх усе підряд, швидко збагачує себе за чужий рахунок. Що робимо ми заради суспільного блага? Поза контекстом війни чи протестного протистояння у нас у ментальності немає на меті підтримувати якесь суспільне благо, і це проблема. Ми дуже принципові у моментах, де принциповість не така доречна як швидкість та ефективність рішень, ця принциповість базується на ілюзії мудрості, яка взялася анізвідки, без відповідного досвіду; кругом епідемія колапсованого нарцисизму, це небезпечне явище, про яке навіть немає сенсу говорити на людях, бо якщо це не можна пояснити просто, то цього не існує, воно надумане. Буде дурнею вважати, що всього цього не знає ворог і не використовує це проти нас, виділяючи на різні іпсо шалені ресурси. А чи ми розхитуємо їхнє суспільство, влаштовуємо різні диверсії? Ну ми ж не такі, ми ж типу граємо чесно. Ну граємо далі.

Стратегія росіян бере початок з їнього хєрового ґрунту, на якому мало чого можна виростити, тому вони навчилися збиватися у купу та йти грабувати та захоплювати землі, і розширення території — це певна об'єднавча ціль, яку їм доводиться підсилювати пропагандою, Пелевін колись розвинув тему про те, що жодної "російської ідеї" не існує, але хто б там не був цар чи президент, цілі залишаються тими ж —  усіляка можлива експансія. У нас ситуація інакша — гарний родючий ґрунт не спонукає до об'єднання, тому коли набігає ворожа орда, окремі хазяйства не можуть нічого зробити, бо ефективний захист без підготовки та об'єднаності заздалегідь неможливий. Плюс занадто багато залежить від кожної окремої влади, але дуже сумніваюся, що є якась внятна стратегія. Звичайно, зараз є такий фактор як протистояння кацапам, але чи достатньо цього для формування стратегії — точно ні, бо хоч росіяни — це проблема, але далекоглядна стратегія має на меті вирішення подібних проблем лише як одну з задач.

Викликає тривогу перспектива опинитися в ситуації, коли гаряча фаза війни закінчується, а виявляється, що ми так і не стали на шлях довгої грамотної війни з рф, бо не маємо конкретного плану, якого б дотримувалась кожна влада, бо раз на 5 років все тупо перевертається з ніг на голову. Через виснаження людям захочеться забути про війну саме у той час, коли треба буде про неї думати з дуже різних боків, і це потенційна загроза.

Капець як багато людей до себе доколупуються, як ота самоїдська лайка з мемів — я занадто біла, у мене хвіст занадто пушистий і т.д. Я знаю, що усілякі аргументи типу "все не так, все добре, принаймні краще, ніж тобі здається" — це не працює. Є якийсь механізм, у якому є відчуття власної недовершеності і прив'язана до неї необхідність себе за неї чмирити, щоб начебто все стававало кращим, щоб самому поволі ставати "кращою весією себе", щоб бути у начебто конструктивному русі. Занадто багато процесів прив'язано до власної недовершеності — настільки багато, що вже неможливо махнути рукою та сказати собі "то й ок, як є, так і є". Раптом перестаєш себе їсти, примушувати до чогось, переконувати, опиняєшся у темряві, втрачаєш з собою контакт, втрачаєш ілюзію контролю над собою та відчуття себе, світ стає холоднішим, адже стільки енергії вивільнялося від примусу себе до чогось, що ставало так тепло на душі, а потім хоба, і? Де брати сенси, куди рухатись, де конструктив, заради чого жити? Сакралізована власна недовершеність стає центральним релігійним компонентом, а релігія вимагає ритуалів. Плюс релігія, яка панує тут у нас з 988 року, ще й вимагає вважати себе гріховною істотою по дефолту та гучно битися головою об підлогу, щоб Бог почув. Це неочевидно, але певен, що впливає, бо православ'я в цілому сприяє тому, щоб конструктиву було поменше, а люди були психічно ослаблені та забобонні щодо себе.

Це все вочевидь надбані чуттєво-ментальні схеми, і тут стоїть питання, хто де що надбав, і як це тепер викинути з кишень, коли воно прилипло. Колись люди навколо мене були так зайняті самі собою, що у них, на щастя, не вистачало клепки на те, щоб прищепити мені самоїдство. Вітчим намагався промивати мені мізки як недолугий совковий нащадок кгб-мвд батьків, але це було таке паліво, що щоб повірити у його маячню, треба було мати клінічно високу довірливість. Мати просто не заважала мені бути тим, хто я є, розуміючи це лише до якоїсь степені. Далі мій шлях еволюції полягає у десакралізації всього і вся, і в цьому є свобода. Нема правильного мене, нема правильного шляху, правильних дій. Я хочу піти з'їсти дабл чізбургер або купити нову музичну приблуду, і для мене вже здобуток зрозуміти, чого я хочу, і зробити крок назустріч мрії — після цього я стану кращою версією себе, бо задоволення якихось дрібних потреб робить людину якщо не добрішою, то хоча б менш сердитою. А іноді, щоб стати кращою версією себе, треба повестися не дуже красиво. Бо кращою і красивішою — це ж різні речі, а якщо врахувати різницю між об'єктивним та суб'єктивним, то виявиться, що усі ці намагання матимуть надумані мотиви. Але якщо ми приберемо все міфологічне та надумане, то життєві сюжети перестануть бути цікавими, бо зникне конфлікт. Та й туди його. Я без нього проживу, але ж не всім таке підходить. Відсутність конфлікту = пустота в сюжеті = у цій тиші чутно дихання смерті.

Був нещодавно один концерт кубинської тематики, де я підв'язався на бек-вокалі шось побекать. В цілому ідея була продиктована загальним звучанням, я тут відійшов від своїх забобонів, це скоріше конструктивно. Прийшов один колега, з яким я давно не контактував. Прийшла також одна чувирла, яку я нещодавно забанив нафіг, бо ватниця і "ждун". Головне, багато хто не оминув концерт стороною. Я б сказав "аби на мої проекти так ходили", але нічо, на мої теж ходять.

***

Мені колись наснилося, наче я у якийсь сонячний день стою напроти школи, де я вчився, поблизу Андріївської церкви, і збираюсь іти на Воздвиженку по якійсь справі, і всюди якийсь містично-блискуче-приємний настрій. Коли я опиняюсь на Воздвиженці вдень, згадую той сон, і якось наче міняється сприйняття атмосфери, вона насичується якимось своєрідним вайбом.

***

Захотів зібрати собі хоча б якийсь перкусійний сет, і замовив сплеш-тарілку Schlagwerk з Німеччини та китайську стійку під неї. Головним чином для концертів з Марінітою, але бувають різні теми, де звуть пограти на кахоні — треба ж мати якісь штуки крім кахона, кабаси та шейкера.

***

Зацікавився різними корисними кишеньковими штуками. У мене давно є ніж-картка, який мені часто допомагає у якихось спонтанних задачах — розрізати упаковку, ковбасу і те.пе. Але буває, що треба ножиці, пилка чи плоскогубці, і на такі випадки є всякі мультитули. Не втримався і замовив собі такий. Кинув в рюкзак, і маєш основні інструменти, які можуть знадобитися — від викрутки до манікюрних ножиць, красота.

***

Цікаво, чи буде робота у тріо з мандоліною цього літа на терасі ресторану. Потроху згадую мандолінний репертуар, але треба сказати, що я чекаю на цю літню роботу без ентузіазму, бо мене прикумарило таскатися з апаратурою, там іще грати 3 сети у середовищі, де комунікація з персоналом досить складна, але музика мені самому подобається плюс репертуар я хочу трохи обновити.