Стосовно мови є така проблема, що купа людей спілкується російською, і серед політичних українців повно російськомовних і навіть етнічних росіян. Через те що в Україні рос.мова — у політичному сенсі передусім мова агресора, сфера її застосування обмежена, але це не те щоб проблема, бо офіційна мова лише одна, проблема інша — побутова російськомовність упосліджується у певних колах, утім купа людей, особливо похилого віку, українською у побуті розмовляти ніколи не буде, тобто частина суспільства приречена на "неіснування" в очах тих, хто робить українській мові активний промоушн частково за рахунок упослідження інших. Я розумію і тих, хто його проводить агресивно, бо русифікація була агресивною, і тих, хто агресію у свій бік вважає невиправданою, і це ситуація, яка не має вирішення, бо частини суспільства протиставляють себе одна одній замість об'єднання, і так буде й надалі. Цьому могли б зарадити якісь об'єднавчі ідеї, але з об'єднанням у суспільстві не дуже склалося, бо разом ми вміємо бути тільки проти чогось, і це буде на руку ворогу після завершення гарячої фази війни.
Знаю ситуацію, коли тут відмовляються присвоїти одному музичному конкурсу тематику "Музика нацменшин України", бо виникає дилема — доведеться туди включити і російську музику, бо росіяни теж нацменшина. Добре, не буде звучати ані кримськотатарська музика, ані угорська, ані ромська, ані грецька, не буде такого об'єднавчого фактору, бо тут же ж така дилема, а ми дуже принципові, тому краще нехай не буде конкурсу. Об'єднавчий фактор був би доречним, але нащо? Головне ж не це, а відсутність згадок про рос.культуру. "Поки війна, це не на часі!" — взагалі оця вся тема про "не на часі" упирається у масову ілюзію мудрих людей про те, що вони знають, що справді "на часі" на основі не знань, не досвіду, а міфічной чуйки на те, що сьогодні доречно, а що ні. Тут хотілося б розгледіти їхнє мудре поняття часу під мікроскопом, але там нема нічого. Просто понятійне мислення "розвинене" настільки, що відбувається уникання будь-яких дилем. Це проблема, бо інформаційна війна відбувається у сфері понять.
У нас дуже принципово ставляться до використання російського контенту. Є способи його використання, які не допомагають росіянам збагатитись, а нам дають певний ресурс і не мають на меті показати, який ми адін народ чи маємо спільне інфополе. Кацапня тут мислить ефективно — тирить в усіх усе підряд, швидко збагачує себе за чужий рахунок. Що робимо ми заради суспільного блага? Поза контекстом війни чи протестного протистояння у нас у ментальності немає на меті підтримувати якесь суспільне благо, і це проблема. Ми дуже принципові у моментах, де принциповість не така доречна як швидкість та ефективність рішень, ця принциповість базується на ілюзії мудрості, яка взялася анізвідки, без відповідного досвіду; кругом епідемія колапсованого нарцисизму, це небезпечне явище, про яке навіть немає сенсу говорити на людях, бо якщо це не можна пояснити просто, то цього не існує, воно надумане. Буде дурнею вважати, що всього цього не знає ворог і не використовує це проти нас, виділяючи на різні іпсо шалені ресурси. А чи ми розхитуємо їхнє суспільство, влаштовуємо різні диверсії? Ну ми ж не такі, ми ж типу граємо чесно. Ну граємо далі.
Стратегія росіян бере початок з їнього хєрового ґрунту, на якому мало чого можна виростити, тому вони навчилися збиватися у купу та йти грабувати та захоплювати землі, і розширення території — це певна об'єднавча ціль, яку їм доводиться підсилювати пропагандою, Пелевін колись розвинув тему про те, що жодної "російської ідеї" не існує, але хто б там не був цар чи президент, цілі залишаються тими ж — усіляка можлива експансія. У нас ситуація інакша — гарний родючий ґрунт не спонукає до об'єднання, тому коли набігає ворожа орда, окремі хазяйства не можуть нічого зробити, бо ефективний захист без підготовки та об'єднаності заздалегідь неможливий. Плюс занадто багато залежить від кожної окремої влади, але дуже сумніваюся, що є якась внятна стратегія. Звичайно, зараз є такий фактор як протистояння кацапам, але чи достатньо цього для формування стратегії — точно ні, бо хоч росіяни — це проблема, але далекоглядна стратегія має на меті вирішення подібних проблем лише як одну з задач.
Викликає тривогу перспектива опинитися в ситуації, коли гаряча фаза війни закінчується, а виявляється, що ми так і не стали на шлях довгої грамотної війни з рф, бо не маємо конкретного плану, якого б дотримувалась кожна влада, бо раз на 5 років все тупо перевертається з ніг на голову. Через виснаження людям захочеться забути про війну саме у той час, коли треба буде про неї думати з дуже різних боків, і це потенційна загроза.
Немає коментарів:
Дописати коментар