Капець як багато людей до себе доколупуються, як ота самоїдська лайка з мемів — я занадто біла, у мене хвіст занадто пушистий і т.д. Я знаю, що усілякі аргументи типу "все не так, все добре, принаймні краще, ніж тобі здається" — це не працює. Є якийсь механізм, у якому є відчуття власної недовершеності і прив'язана до неї необхідність себе за неї чмирити, щоб начебто все стававало кращим, щоб самому поволі ставати "кращою весією себе", щоб бути у начебто конструктивному русі. Занадто багато процесів прив'язано до власної недовершеності — настільки багато, що вже неможливо махнути рукою та сказати собі "то й ок, як є, так і є". Раптом перестаєш себе їсти, примушувати до чогось, переконувати, опиняєшся у темряві, втрачаєш з собою контакт, втрачаєш ілюзію контролю над собою та відчуття себе, світ стає холоднішим, адже стільки енергії вивільнялося від примусу себе до чогось, що ставало так тепло на душі, а потім хоба, і? Де брати сенси, куди рухатись, де конструктив, заради чого жити? Сакралізована власна недовершеність стає центральним релігійним компонентом, а релігія вимагає ритуалів. Плюс релігія, яка панує тут у нас з 988 року, ще й вимагає вважати себе гріховною істотою по дефолту та гучно битися головою об підлогу, щоб Бог почув. Це неочевидно, але певен, що впливає, бо православ'я в цілому сприяє тому, щоб конструктиву було поменше, а люди були психічно ослаблені та забобонні щодо себе.

Це все вочевидь надбані чуттєво-ментальні схеми, і тут стоїть питання, хто де що надбав, і як це тепер викинути з кишень, коли воно прилипло. Колись люди навколо мене були так зайняті самі собою, що у них, на щастя, не вистачало клепки на те, щоб прищепити мені самоїдство. Вітчим намагався промивати мені мізки як недолугий совковий нащадок кгб-мвд батьків, але це було таке паліво, що щоб повірити у його маячню, треба було мати клінічно високу довірливість. Мати просто не заважала мені бути тим, хто я є, розуміючи це лише до якоїсь степені. Далі мій шлях еволюції полягає у десакралізації всього і вся, і в цьому є свобода. Нема правильного мене, нема правильного шляху, правильних дій. Я хочу піти з'їсти дабл чізбургер або купити нову музичну приблуду, і для мене вже здобуток зрозуміти, чого я хочу, і зробити крок назустріч мрії — після цього я стану кращою версією себе, бо задоволення якихось дрібних потреб робить людину якщо не добрішою, то хоча б менш сердитою. А іноді, щоб стати кращою версією себе, треба повестися не дуже красиво. Бо кращою і красивішою — це ж різні речі, а якщо врахувати різницю між об'єктивним та суб'єктивним, то виявиться, що усі ці намагання матимуть надумані мотиви. Але якщо ми приберемо все міфологічне та надумане, то життєві сюжети перестануть бути цікавими, бо зникне конфлікт. Та й туди його. Я без нього проживу, але ж не всім таке підходить. Відсутність конфлікту = пустота в сюжеті = у цій тиші чутно дихання смерті.