Існує купа простих способів генералізації — хто служить, той герой, хто не у війську, той боягуз, і так далі. А хто числиться у війську, той молодець, бо нема важливішої справи, ніж захист країни. Нарешті критична маса населення визначилася з чимось крім їжі, що є найважливішим. Те, що працівники культури займаються неважливою справою, і так раніше було і буде, це і так ясно. Просто ті, хто грають музику, люблять, коли їх слухають. Чого їм іще треба?

Сюди ж про тих, хто "стояв на Майдані". Геолокація стояння вже наче сповіщає про погляди і цінності людини. Ха ха. Мені знайомі випадки, коли знаходження на Майдані було викликане виключно бажанням завести нові знайомства, а коли діло доходить до реальних рішень, які б показували громадянську позицію, то виявляється, що жодної позиції ніколи не було. Люди так налаштовані, що роблять висновок, керуючись поверхневими маркерами — якщо хтось виглядає як патріот, не каже нічого непатріотичного, а каже "Героям слава", то це, напевно, людина з патріотичною позицією. Проблема у тому, що сила-силенна людей не мають позиції взагалі, вони нездатні її сформувати, тому на них діють і будуть діяти емоційні маніпуляції, бо заклик "думайте" просто недієвий.

Але це і в чомусь хороша новина про ватників. Велика маса ватників не те щоб проросійські, вони просто ностальгіки без позиції, і багато хто з них легко змінює риторику, тільки-но їм відрубити раша-тб. Ракети, смерті, руйнування їм до сраки, поки ракета не попала в них, їм треба емоційне сполучення з міфом, вони у цьому невибагливі, аби був емоційний приход. Радянські та рос.міфи дієві, поки живляться ностальгією. Відбувається велика битва між тими, у кого час іде назад, з тими, у кого він іде вперед. Радянський міф агонізує, бо часи змінюються, ностальгіків все менше, і це його вбиває.