Сів позайматись на гітарі десь години півтори. Я останнім часом мало граю, бо нема на те настрою. Тут тисне почуття відповідальності, бо філара — не ресторан. Щось треба допрацювать, щось дорозбирать, щось довчить, аде в цілому вже є бачення. Пограв в ансамблі з мандоліністками, звучить саме те, що треба, просто бальзамічно. Плюс там кілька моїх ансамблевих аранжувань. Мене чомусь цей факт не чіпає, нема особливого відчуття реалізації з цього приводу (може, потім з'явиться), мені подобається сам звук та участь у такому виступі.

Коли нормально розігрався, то і бажання щось старе повторити є, і мозок налаштовується на контакт з інструментом та звуком. Отак би щодня, — виникає така думка. А хто ж заважає, — виникає резонне питання. Тримати техніку та репертуар наготові — це запорука майбутньої демотивації, я це вже проходив не раз і знаю робочий шаблон. Коли більше енергії, більше бажання звернути якісь гори, від того сильніше б'єшся головою об зачинені двері, які просто намальовані на глухій стіні. Ніякого золотого ключіка, який би ці двері оживив та відкрив, нема. На це любителі мотивувати та розказати, що все в наших руках, і шо ненада видумувать, зазвичай кажуть, що все насправді можливо, якщо є бажання, а якщо ти застряг, то ти у голові у себе застряг, а ззовні все чікі-пікі, просто треба рухатись, лупати якусь скелю, шось там гризти якесь каміння. Я намагаюсь, наскільки мені дозволяє підсівша когнітивка, помножена на депривацію сну та почуття застрягання, зрозуміти, де я ментально застряг, а де знаходжуся в обставинах, які створюють відчуття пастки. Так от брак мотивації та рухливості — це за мною є, але я реально в таких обставинах знаходжуся, і найкраще, що зараз можу для себе робити, — це не розпорошувати ресурс. Хоча іноді здається, що його зовсім мало, але потім є з чим порівняти, і хоба, виявляється, що його було не так щоб сильно мало, буває і менше. Виникає питання: куди менше? Реальність каже: спостерігай далі. Такі спостереження — теж наче якісь нові досліди, яких я б залюбки не проводив, але хоч шось нове. Можна і тут дійти якихось конструктивних висновків. Наприклад, можна зрозуміти на власному досвіді, як це не бути озабоченим власною корисністю для певних кіл оточуючих, бо тебе просто на це не вистачає. Виявляється, що всі кругом якось виживають і без твоєї корисності для них.