Користуючись вільним від якоїсь роботи днем, поїхав у чайну на Кудрявці за червоним чаєм, бо закінчився вже. Минулого разу я взяв тут купу всякого чаю, бо лінь було їхати на самокаті на Поділ. Але виявилося, що це було на краще, бо у них тут чай бімба. Побачив чайник з ісинської глини, який замовлю собі на др, який скоро. До цього б іще гарний японський термос, щоб можна було чаювати де завгодно, але його вже собі куплю, коли стане ближче до таких походів. Хоча я, чесно кажучи, не любитель таких походів, минулого року була лише одна вилазка на Труханів на Великдень в день придбання другого самоката. Може, буде більше, а може, ні — головне, щоб термос був наготові. Я людина проста, чим більше прикольних чайних штук в наявності під рукою, тим краща якість життя.

***

Чайні заклади мені подобаються ще й саундтреком. На Кудрявці серйозна акустична система, топовий звук та гарні треки. Коли їх чую, зазвичай починається шерудіння в голові: а може, схожий трек забацать, а що для цього треба, і т.п., тобто обсесивне бажання шось зробить. Тепер я зловив відчуття, що я не хочу нічо такого робить, тобто є десь на периферії свідомості такий слабкий шурхіт, але я його розумію лише так, а в цілому — ну його в баню, я краще просто посиджу послухаю.

***

Те саме з ідеєю зіграти якийсь концерт — я зрозумів, що все зводиться до енергобухгалтерії — видатків та доходів в широкому сенсі. Концерти — це мало не остання стаття доходів, гра в ресторанах не така напряжна, а нею можна заробити більше. От і на фіга корячитись? Раніше я це собі пояснював тим, що концертуючий музикант — це геть інше в плані іміджу. Зараз на мій імідж впливає мережева та ютьюб-активність, і сольні концерти як інфопривід для мене втратили значущість, для потенційних учнів чи замовників вони і до сьогодні грали не таку важливу роль. До того ж, у тому режимі, в якому я живу та працюю, у мене нема мотивації витрачати час на згадування сольної програми, мені лінь. Кілька концертів за останні півтора року мене демотивували, я витратив забагато, а отримав замало + непотрібні напряги. Я нарешті ставлю лінь та демотивацію попереду інших чинників та не врешті маю сил себе до чогось змушувать. Щоб нарешті визнати відсутність мотивації, треба іноді пройти довгий шлях, так і сяк намагаючись розгледіти у пустій каністрі хоча б краплину бензину, і думаючи: ща як заведусь та як розгонюсь.