Часто у різних промовах звучить теза про те, що треба зрозуміти, як саме у своїй арт-діяльності відобразити своє справжнє єство, що тобі близько і те.пе. Мені здавалося, я не маю з цим проблем, ну хіба що якісь трохи неспівпадіння з концепціями проектів або цілями учасників, але в цілому я роблю те, до чого маю справжній інтерес.

Тут я потрапляю у приблизно ту ж пастку, що й люди, які вважають усіх представників артистичних професій "творчими людьми" за замовчанням. Але диявол криється десь у просторі замовчених понять. У моєму випадку недостатньо в принципі займатися виконавством на гарному цікавому інструменті, треба ще й реалізовувати творчі амбіції, коьи вони є, для початку окресливши їх. Не схоже, щоб у мене вони були чітко окреслені, і це причина колаборацій, про які я тепер волію не згадувати. Це має свою зручність: коли бажання не окреслені, робиш будь-яку роботу, ставлячись до неї тупо рівно. Ну концерт, ну ресторан, ну івент. Інакше довелося б оцінювати кожну робочу тему за принципом, наскільки все це далеко від моїх справжніх побажань по сценічній активності, і це б кумарило. Буває, що нема ресурсу кумаритись, і здається, що окреслення своїх бажань та дотримання курсу вимагає енергії, якої нема. Хоча, з іншого боку, якщо красти у себе можливість робити своє, то це теж енергозатратно, в результаті обирається найменш енергоекономічний варіант, але наскільки заряджає реалізація своїх ідей, це треба розуміти на досвіді та отримувати його частіше, щоб не забувався.

Мені поки що не завадить подивитися на таку активність збоку, не пірнаючи у якісь процеси підготовки до своїх виступів. Є відчуття, що такий підхід дає свій повільний ефект.

Є деякі ідеї, до реалізації яких я навіть не підійшов близько. Для цього треба уявити настрій, зрозуміти стилістику, продумати відповідні нюанси, щоб музика розкривала якусь з моїх сторін краще, ніж чужа музика. Мабуть, програма повністю авторської музики з вкрапленнями гарно продуманих каверів.