Навчальний курс по просуванню проектів — це для мене дуже значна подія. З доковідних часів, коли я вчив фарсі, я давно нічому не вчився в когось, а тут західні спеціалісти у профільній галузі розказують важливі речі, які стосуються зміни кута зору на реальність, і це наштовхує на таку величезну купу роздумів та інсайтів, визнання помилок, яких ти не міг уникнути через незнання, що іноді здається, що все це завелике навантаження на мозок в емоційному сенсі. Адже крім інсайтів, сприйняття та обробки інформації є ще розпач від того, наскільки далеко твій підхід від грамотного, як багато часу упущено, як складно ставити справу на рейки, і як складно зокрема мені змінити підходи, бо той стан, у якому я знаходжусь, я не хочу транслювати, а актор з мене поганий, я навіть посміхатися в кадрі не вмію, коли нема на те відповідного настрою. Треба зрозуміти, що мене самого чіпляє, що дає настрій, що можна дати окремій частині аудиторії, і працювати саме на розширення такої аудиторії, і так далі. У створенні контенту треба мати дисципліну, у мене з цим дуже туго, хоча це через відсутність цілей, окрім як просто шось показувати та розширяти базу аранжувань, які по суті не є моїм контентом, бо не я автор творів. Коротше, ці моменти, купа марних у кар'єрному сенсі дій, різнопланові робочі задачі плюс загальні нюанси життя в Україні — все докупи створює наваження, а для вивільнення ресурсу потрібен як мінімум відпочинок. Коротше, є певні ідеї, як можна було б побудувати стратегію просування, але її якщо вже будувати по-нормальному, то практично з нуля, і тут виникає питання, а чи я це витягну, чи мені буде простіше займатися тим же, що я роблю зараз. У мене нема особливих нарікань на той баланс між робочими задачами, який останнім часом склався. Учнів мінімум, аранжування продаються, концерти бувають, вони частіше приносять гарний настрій, халтури теж бувають, кубинська тема набрала обертів та не викликає у мене такого спротиву, як раніше, бо вдалося знайти певні консенсуси, ресторанна робота буває, здебільшого вона не напряжна, бо я не працюю з важкими людьми, бувають якісь студійні запити, нещодавно їздив з гітарою та тресом записувати партії для якоїсь нової пісні. Чи достатньо мені роботи по нескінченному пережовуванню чужої музики? Не знаю, не факт. Чи я в усіх сферах професійної діяльності такий смурний і демотивований, що у мене вже опустилися руки? Знаю, що ні, бо залежно від ситуації я можу бути й гиги-гага, і від смурятіни не буде сліду, але такі ситуації треба якось у своєму житті виводити на передній план і робити їх ресурсними і для життя, і для побудови контенту, який буде більш емоційно насиченим і цікавим. Питання різниці між мистецтвом і створенням залишиться актуальним, але воно може дуже по-різному осмислюватися, у будь-якому разі треба сконцентруватися на тому, що мене самого б чіпляло та давало цінний настрій, і на цьому ґрунті можна прямувати до створення якихось артефактів разом зі створенням медіаконтенту.