Почавши професійний музичний шлях, я весь час знаходив свої способи наче й працювати для людей, але толком не розумючи, як це, бо ніколи не був орієнтований на якесь сприйняття ззовні. У людей якесь своє сприйняття, це їхня справа, а моя мотивація та настрої — моя справа. Ви не лізете у мої справи, я не лізу у ваші. Але прикол роботи для людей та побудови кар'єри полягає в тому, що чуже сприйняття робиться й моєю справою, я маю оглядатися навкруги та намагатися вписати свій образ у чужу карту внутрішнього світу. Цього я так і не навчився, завжди захищався від людей з їхніми побажаннями, поглядами, тенденціями, бо музика з самого початку була засобом утекти від них.

І от тепер, коли я теоретично розумію, що треба більше дивитися у бік людей, виникає питання: як зрозуміти їхню картину сприйняття?

І тут приходить ідея, яка вписується у філософію героїв мультиків з китайськими персонажами типу Кунг-фу панда чи якимись оммм просвітленими, які кажуть, піднявши палець вгору, що треба шукати відповідь у самому собі. Але й правда, моє сприйняття мало чим відрізняється від інших — мені можуть подобатися аудіотреки, фільми чи серіали, які зроблені людьми, які думали про чуже сприйняття та досягли гарного сприйняття мною, тобто я не можу ставитися з презирством до такого продукту, адже сам із задоволенням його споживаю, проте так і не став частиною спільноти його творців. Завтра я ним не стану, але принаймні це проміжна ідея, яку треба переварити. Я послухав лише дві лекції з навчального курсу по просуванню проектів world music, але вже маю таку кількість інсайтів, що точно про мене буде фраза "він побачив лише край сонця, а воно вже його засліпило". Звичайно, якщо весь час сидіти у темряві, треба час на адаптацію. Коли присутність людей, які знають, як по-нормальному робляться справи, створює певного роду даршан, то воно стає, наче у світильник нарешті вкрутили лампочку.