Останнім часом мені ані пиво, ані вино не заходять. Але віскі інша тема. Зараз стоїть недопита пляшка Laphroaig та новенька Talisker, обидві подаровані, причому це віскі схожого типу, шотландське димне. Хоча віскі — це фактично розбавлений водою спирт, але у ньому є культура, і воно мені цікаве саме в цьому сенсі.

Ще цікавіша тема — це чай. Нещодавно у чайній на Рейтарській пробував жовтий чай. Треба сказати, чаїв такої якості я давно не зустрічав, хіба що колись у Чайному клубі на Либідській. Той чай, що я купую у магазині на Спаській, не дотягує, хоча шен пуери там файні — напевно, це через смаки власниці магазину, вона любить ті чаї, які мені не дуже, і навпаки. Але для домашнього чаювання мені не треба чаїв преміум класу, бо у мене немає умов, щоб їх пити. Обстановка для чаювання — це для мене тема складніша за покупку гарного чаю. Хтось собі заварив десь вдома чи на роботі, і його вставляє. Чай, як і алкоголь, мені нецікавий як джерело речовин, він іде в комплекті зі смаком та в окремих випадках з простором. Гарний чай у поєднанні з гарним простором, у якому форми, текстури, кольори та звуки приємно організовані — це тема.

Взагалі потяг до чаю у мене перетинається з потягом до східних культур, це один з проявів гунфу, у якому я, щоправда, не розвиваюся, а позиціоную себе як споживач, який розрізняє речі на певному рівні. Але сама ідеалізація майстерного поєднання складових чайної церемонії мені задає певний важливий для мене вектор, водночас перетинаючись з іншими прагненнями, які у мене були чи до яких я мав хист ще до того, як дізнався про чайну культуру та починав цікавитися елементами східних культур. Споглядання організованого простору у поєднанні з гарним чаєм — це створення містичного простору, у якому мені комфортно, бо містицизмом пронизане все, що має для мене цінність.