От, до речі, є у мене така концепція, про яку я не втомлююсь писати так і сяк, що люди не змінюються. Є випадки, коли можна про когось сказати: ця людина так змінилася упродовж останніх років, і в порядок життя привела, і салати їсти почала, і роботу, і коло спілкування змінила, ну прросто інша людина. Поверхнево — так. По суті — ні, бо передумови до змін були закладені ще задовго до того, і це фішка, яка або є, або нема. Це певне шило, з яким людина живе, настане день, і його почне ним штрикать, від цього не спастись.

Я от музикант тому, що у мене до цього були передумови. Хист у комбінації з бажанням реалізовувати ідеї ще давно намалювали шлях, яким я крокую, не звертаючи. Але є інші аспекти, у яких я тугий, і це не зміниться, можливо, ніколи. Якщо зміниться, то це тому, що я піду по стежині, яка вже намальована, тобто маю передумови, але сам не змінюся у момент отримання нового досвіду, а що буде, те вже є. Та я поки що не можу про це дізнатися, ба більше, навіть не хочу цього знати, бо є таємниці, які треба поважати, навіть якщо вони від мене самого. Ми все життя балансуємо між знанням, здогадками, бажання їх перевірити — як пальне для мотивації; між незнанням, ілюзією знання та ілюзією незнання. Останнє лежить у понятійному просторі, який перетинається з містичним, хоча те, що на підсвідомому рівні людина має неосяжні знання, це не секрет.