У мене завжди була така мулька, що мені цікаво грати ту музику, яку я із задоволенням слухаю, тобто взагалі слухаю, бо без задоволення я її просто не вмикаю. Стилістично це купа всього, тому й граю я купу всього. Тут латино, там Італія, Індія, інша Азія, Румунія, це я ще фламенко давно не грав. Воно типу прикольно, але ж є обмеження. Я ніби намагаюся їх намацати, коли берусь за той чи інший стиль. Насправді відчути обмеженість було б набагато простіше, якщо б я весь час активно концертував з якоюсь стилістично одноманітною програмою і розумів би, що для гарного концертного рівня треба приділяти максимум часу і уваги одному інструменту і одному стилю. А так у мене трошки шаровий підхід — пограю те, се, всюди є якісь дрібні лажі, але то таке, у закладах воно канає, а аранжування можна переписувати, поки не вийде гарний дубль. Все одно через засилля різного матеріалу у поєднанні з загальною атмосферою воєнного часу є відчуття втоми, яке виражається в тому, що у мене мало мотивації клепати якийсь новий аранжувальний контент, хоча це робота, яка врешті окупається.

Є в мене давно ідея перейти на інший вид клепання контенту. Завести патреон, викладати там повільні розбори різних тем, ноти/таби, якісь методичні рекомендації, вправи і т.д. Тоді можна було не прив'язуватись до однієї локації, а працювати будь-де. Але ця робота взагалі не терпітиме ліні, бо якщо вже люди підписуються, треба їм регулярно щось публікувати. І така робота потребуватиме постійних роздумів над темами, способами донесення, формулюваннями, якимись фішками і т.п. Я от поки що не знаю, чи готовий до такого виду діяльності.