Підтвердили роботу з італійським репертуаром, де треба грати дві години чистого часу. Десь тиждень тільки йграв на тій мандоліні, вже італійська музика лізе з вух. Щоправда акордеоніст накидав різних цікавих тем, про які я не знав. Гітарист все думав, що пропетляє стосовно вчити нові теми або грати їх з листа й зможе на нас натиснути, щоб ми грали те, що він знає, але облом, хіти італійської естради 70-80-х ми майже виключили, залишили тільки вічнозелені теми вічнозеленого Челентано, от без нього нікуди.

***

Попередньо є домовленість про новий вебінар для викладачів муз.шкіл на вересень. Думаю розповісти про освоєння імпровізації. Думаю над методами покрокового розвитку вміння імпровізувати, навіть вимальовується непоганий комплекс вправ.

Отримав сопілку від майстра, збираюся її відправити в Румунію, тільки ніяк не дочекаюся точної інфи по отримувачу. Сподіваюся, він не зістрибне з теми і не скаже, що типу ой, залиш її собі, у мене повно всяких дудок.

***

Вирішив трохи підпиляти підставку на мандоліні, і це спрацювало, грати стало відчутно легше, тільки тепер треба ще пару маніпуляцій зробити, знявши струни, але це не терміново. Пів дня повторював теми з мандолінного репертуару плюс зробив для колег повний список з акордами італійських тем.

***

Я тут відмовився грати у концерті кубинської тематики у невеликому концертному залі. Співачка покликала піаніста, я замість нього пограю у закладі. По грошах майже те саме, але без гемора, плюс вдень може бути ще один виступ. Я дійшов до цієї точки, коли сам по собі факт виступу нічого не означає. Має значення те, що я отримую, а не даю, і що сам хочу сказати зі сцени, а не просто піддакую солісту.

***

Одна давно знайома мадам з танцювальної спільноти (коментів я не бачив, бо забанений) розсказала на фб моїй дружині про те, що моя поведінка її колись так травмувала, що аж вона на півроку припинила займатися танцями. Добре пам'ятаю ту історію. Це все зворотній бік пошуку єдності та спільності у спільноті, зустріч з реальністю бува травмує. Був період, коли я був в особливо жорсткій опозиції до хоббі-фламенок, які брали участь у концертних виступах разом з професійними артистами. Якось була одна тема, слово за слово, я написав на адресу однієї з таких хоббі-фламенок, що їй не варто було знаходитися з професійними артистами на одній сцені під час одного великого концерту — те, що виникла ситуативна суміш артистів і хобіків, це погано. Вона дуже образилася. Мені шкода, вона не зла людина. Тут навіть більше питань до тих, хто цю ситуацію допустив. Що казати, я її теж допустив, вчасно не піднявши питання, що це відбувається. Але з приводу ситуації — мені не соромно, бо це було відповіддю на її комент, де вона намагалася мені пояснити, що само собою зрозуміло, що професійний та аматорський світи не переплітаються. Я це у контексті обговорення сприйняв як намагання знецінити мої аргументи та нагадав їй, де й коли ці світи переплелися за її особистої участі, і це була ппц образа. З одного боку, я висловив просте твердження: всьому своє місце, якщо ти не займаєшся виконавством, то сцена — не твоє, як і мої фото в інстаграмі не можуть бути виставлені у галереї як артефакти. З іншого боку, це твердження іноді не може бути почуте інакше, ніж як образа, особливо якщо не постаратися трохи згладити риторику. А я не старався, скоріше старався зробити навпаки, та й взагалі всі ці церемонії не люблю, мені простіше тупо обірвати контакт. Не скажу, що це конструктивно, але й не деструктивно, нема контакту — нема оцієї кріпоти, яку треба переварювати. Але тут деструкція таки мала місце, бо людина об це травмувалася, і це хоч і не моя справа, але краще б цього не було. Дружина щось давно на мене скарг не чула — одна колись дзвонила та попереджала її про мою неадекватність, ця написала про наболіле — так і має бути. Було б набагато гірше всім подобатися та догоджати. Бачачи, чим люди захоплюються та кого й чому вважають буквально геніальними, дуже стрьомно їм подобатися. А догодити самі собі можуть, не люблю брати на себе чужу роботу.

Провів у понеділок вебінар про викладання дорослим. В цілому розказав все, що хотів, хочапару деталей забув, але то таке вже.

***

Аранжування "Пісні про пісню" Петриненка непогано зайшла фб-аудиторії, замовляли ноти, знайома викладачка навіть замовила аранжування на тріо, ось займуся на днях.

***

По роботі з мандоліною якась неясна хрінь, мала бути наприкінці тижня, потім перенесли на наступний тиждень, купа розмов та обговорень, на які витрачено часу приблизно як на цілому виступі.

***

Були на дачі. В цілому до мене краще доходить, що люди бачать у житті у приватному секторі. Життя в місті повне штучних шумів, за містом вони хіба що від дороги, інше — шелест листя т.п. Приватна ділянка на відміну від стандартної квартири розширяє зону твого володіння, у квартирі всюди стіни, які є обмежувачами. Коли там є основне, що треба для життя, включаючи інтернет, плюс відсутність факторів стороннього впливу та якихось сюрпризів, то це інша справа, мені там навіть подобається попри необхідність робити деяку роботу по саду, бо там назріли деякі зміни — наприклад, треба регулювати популяцію невеличких вишневих дерев, бо вони розмножуються диким способом, кілька штук довелося спиляти.

Зараз один з моїх улюблених альбомів, який я часто ставлю фоном, це не набір сольних імпровізацій на різних флейтах. Воно здається, ну що там типу, береш якусь дудку, навчився притомно видобувати звук, та й уперед імпровізувати. Але все не так просто, і якби чувак, що записав цей альбом, не був відомим канадським музикантом (Рон Корб) з серйозним рівнем, то звучало б шопопало. А тут кожна нота на своєму місці, майстерність створює простір.

***

Схоже, підтверджують роботу на два дні, 3 сети по 40 хв кожного дня з італійською програмою, де я буду грати переважно на мандоліні під акомпанемент гітари та акордеона, бо запит на італійську тематику — настав той час, коли справдилося те, чого я чекав, коли накопичував італійський репертуар. Тут неабиякий челендж. Раніше я мандоліну використовував як додаток, граючи на гітарі в основному, а тут треба згадати майже все італійсько-корсиканське, розписати колегам акорди. Хіба що придумаю, як розтягнути якісь теми за рахунок імпровізацій плюс десь соло буде в акордеона. Треба на днях зробити новий підструнник з клену, бо щось грати трохи важкувато, а майстру нести пізно.

Коли опиняюся у різних ком'юніті або спостерігаю за поведінкою групи людей, іноді згадую про експеримент зі щурами, які з камери мали пливти по каналу за їжею та приносити її у камеру, і коли таких щурів кілька, вони розподіляють соціальні ролі — хтось їжу приносить, хтось відбирає, хтось приносить та їсть сам, хтось доїдає за іншими. Так само у певних спільнотах чи компаніях кожен займає певне місце та сидить на ньому рівно. Хтось постійно триндить, хтось постійно слухає. Хтось озирається навколо, як на "свою" територію, хтось це легітимізує та підпорядковується авторитету, хтось не відчуває себе значущим, а комусь пофіг. Так само у спільнотах певні люди з особливо активною позицією займають таке місце, що їм повинно дістатися найкраще, а інші візьмуть те, що залишилося. Хтось відстоює своє право на найкраще, хтось у другій черзі, хтось сам собі бере те, що треба, не озираючись на інших, а хтось підбирає те, що нікому вже не потрібно, і всі ці люди співіснують в одному середовищі.

Не завжди зрозуміло, чим іноді мотивовані "альфа" елементи ком'юніті у своїх прагненнях — власним бажанням чи соціальною роллю, яка наче вимагає поведінки, яка б підкреслювала статус. Здається, такі люди бува не розуміють, що є жертвами статусу, і витрачають енергію на те, що обслуговують цей статус просто тому, що спільнота магічним чином наклала на нього щуряче прокляття. Так само й люди, які відчувають себе ніким — такий розклад тільки посилюється усталеним кодом спілкування у спільноті.

Один дружбан у коменті написав, що по моєму відео "видно, що тема мені по кайфу". У мене це викликало протест. Мені майже нічо не по кайфу з того, що я роблю систематично, а робити якісь візуальні висновки, бо я просто на відео не дуже смурний  — це дивна тема. Що мені дійсно подобається, а що ні — це така сфера, де у мене є своя територія, огорожена колючою проволокою, туди ніхто не може сунутись без запрошення. Що я сам відчуваю у процесі якоїсь роботи чи творчої активності — це виключно моя справа, я скажу про це, лише якщо сам захочу. Що для мене робота, а що є чимось більшим, ніж робота, це теж занадто особисте. Я не знаю, як би я міг бути артистом, який у комунікації з публікою та журналістами весь час мав би відповідати образу чувака, якому по кайфу бути на видноті, що його слухають та на нього дивляться. Не знаю, хто куди дивиться, це особиста справа кожного, в кого є очі — на мене, не на мене, це вже деталі, просто я в чужі справи не лізу та другим не дам лізти у свої, хоча багато хто це називає просто спілкуванням та взаємодією. У мене занадто специфічні очікування від взаємодії, я навіть не можу їх описати, а за мене цього ніхто не зробить.

Замовив майстрову сопілку для румунського товариша, який мені минулого року передав кавал. Заодно пограв на тих сопілках, кавалах і т.д., що у мене є, за які я давно не брався. Навіть пам'ятаю ще аплікатури та виходить звук видувати на флейтах діагональним способом.

***

Увечері забацав ціле аранжування пісні Тараса Петриненка "Зорепадом летять роки". Я останнім часом не роблю аранжувань української музики, бо складно знайти щось, що мені сподобається, а це дійсно гарна пісня. Звичайно, аранжування треба буде редагувати, його не так просто буде зіграти, намагатимусь не затягувати, бо треба обновляти контент.

***

У понеділок проведу вебінар про викладання дорослим учням. Я думав, що викладачам це буде не дуже цікаво, але з'явився якийсь неочікуваний ажіотаж — мабуть, збереться нормально народу.

***

Один колега, власник перкусійної студії, запропонував зробити курс по індійській ритміці на базі його студії. Треба подумати над програмою, що давати і нащо, я поки що не зовсім все це бачу, бо у мене з цим товаришем є розходняк в плані загального способу викладання, він мотивує людей тим, що типу є не так вже й багато правил, а в іншому ти вільний, а я вважаю, що по-нормальному на початковому етапі ніякої свободи не має бути, а треба систематично займатися та вчити фрази один в один, а не видумувати щось. Тому я не знаю, як мій курс концептуально співпаде з ідеями чувака, бо я про свободу нікому розказувати не буду, треба вчити фрази, і все.

***

Познайомився з Ісааком, артистом фламенко, який глибоко пірнув у хасидизм та живе в Умані вже майже рік. Цікавий чувак, приємно спілкуватись, носій іншої культури, ментальності та цінностей. На жаль, якісь концертні колаборації з ним поки що слабо можливі через логістичні та організаційні причини, хоча воно варте того, щоб у це якось вкластися.

Були вдень на Героїв Дніпра, треба було побутові справи порішать. Полазив по торговому центру, знайшов лляні брюки, потім повернувся й купив, йєє. У мене схожі вже були колись, і не раз.

***

Увечері пробило на музичні ідеї, почали крутитися мелодії у формі сіґірійя. Напевно, наступна фламенкова композиція буде у цій формі, хоча у мене є одна сіґірійя у сучасному стилі, яку я грав на концертах лише два рази у 2005 році, вона гарно була зроблена, особливо на той час.

***

Поколупався з мідішними пресетами у своєму новому процесорі. Потроху починаю розуміти, які там можна використовувати фішкі. Цікаво, що мені зайшли деякі електрогітарні звуки, місцями ними буде прикольно користуватись, хоча я не у цій темі.

***

Зараз пік популярності треку Makeba, який був створений ще 2017 року. Подивився кліп — офігенний відеоряд, це тепер мій взірець в плані креативного кліпмейкерства.

Їздив сьогодні на Петропавлівську Борщагівку на репетицію з Марінітою, потім поїхали в студію й записали пісню. Режим роботи просто ідеальний. Я пісню непогано вивчив за кілька днів, і був уже в матеріалі. Приїхав, ми її програли 2-3 рази, стало ясно, що все ясно, і я кажу: ну ок, можна піти поїсти марожена. Пішли погуляли по львівському кварталу, там суперзашибісь. Прийшли ще прогнали пісню пару разів, та й поїхали на студію. Там все без поспіху записали у кількох дублях, та й додому. Навіть кульгання мені не завадило якось збодритися, бо робити близький мені муз.матеріал з близькими людьми у моїй улюбленій циганській манері — це просто ідеальна робота. Спеки чи духоти я взагалі сьогодні не відчував, бо не було напрягів, плюс зміна фокусу, бо палець болить. Увечері пішли з дружиною у заклад грецької тематики Papаfеta неподалік, він мені якось висвітився в Інстаграмі. Треба сказати, що там гарно було все, що ми брали, будемо ще ходити.

Поїхали вчора з ініціативи дружини на Труханів, там у глибині є кафе та пляж. Поїхали би на дачу, якщо б по прогнозу не було великої імовірності дощу. Був лише короткочасний дощ, краще б на дачу поїхали. Є у мене така специфіка, що кудись їхати на кількох видах транспорту та/або далеко йти на якусь природу — тупо не моє. Дружина так і не звикла до такого порядку речей, а я чогось за всі 20+ років так і не спромігся сказати прямо, що мені просто не подобається вся ця природа, і щоб кудись поїхати з чиєїсь ініціативи, мені треба робити над собою зусилля, бо ця вся природа мені огидна, я не люблю гуляти і не дуже розумію, нащо це, настрій на погуляти буває дуже рідко. Сказав тільки вчора так, щоб це було зрозуміло.

***

Думав після Труханова поїхати у якусь чайну, бо після природи мені треба відпочинок, якийсь типу медитативний стан, для мене це рекреація. Єдина по ходу.

Взяв вдома самокат, поїхав у чайну на Рейтарській. Шу пуер гарний, але дуже дорогий, а простір — тупо прохідняк, навіть не варіант посидіти, не відволікаючись.

Поїхав потім у магазини за різними полуфабрикатами. Приїжджаю додому, відкриваю двері під'їзду, а мене двері по нігтю пальця ноги хєракк, аж ніготь відслоївся. Кульгаю ходжу по дому. Ніготь, схоже, зійде, хоча тримається. Добре, що поки що нема необхідності вдягати закрите взуття.

Був нещодавно концерт у невеличкому езотеричному клубі у мальовничому ЖК, я був запрошений на акомпанемент співачці, досить відомій у певних колах. Публіка вся була з якогось езотеричного середовища, бо люди мають певні спільні риси. Раніше мені було цікаво виступити у такому форматі перед такою публікою, бо типу вони є основними споживачами "медитативної" музики, яка подобається й мені. Після цього концерту я трохи переглянув своє бачення цієї теми.

***

В плані виступів зі мною все складно і просто водночас. Просто — бо якщо є робота, то я йду і працюю за винятків окремих моментів, коли мене якась тема жесть як прикумарила, тоді я відмовляюся грати на концерті навіть за притомні гроші. Але у роботі все просто — я щось вмію, на це є ситуативний попит, ми співпрацюємо на взаємовигідних умовах. Складнощі починаються тоді, коли я намагаюся дати оцінку тому, як те, що я граю по роботі, вписується у моє творче життя, а також тоді, коли від мене чекають якоїсь емоційної взаємодії. Ба більше, коли я сам чекаю якогось натхнення від взаємодії та розумію, що не дочекаюся через комплекс факторів — організаційні, особливості музичного матеріалу, персональні особливості. Тут я випадаю в осад, бо моє найперше бажання — щоб мене просто не чіпали та залишили у спокої, я собі просто граю свою гітарну партію, і все. Але це ж типу не все, має бути якась взаємодія з іншими учасниками, і кожен цю взаємодію бачить по-своєму.

Усе це можна спростити, даючи іншим зрозуміти, що на мене можна розраховувати лише в обмеженому колі функцій. Власне, я так і роблю, але непрямо, щоб прямі послання не лякали творчих особистостей, які одразу подумають, що я кажу про якийсь проект щось погане. Не погане, просто не треба від мене чекати емоційної взаємодії, бо моя справжня емоційність — можливо, це не те, що для колег буде прийнятно.