Був нещодавно концерт у невеличкому езотеричному клубі у мальовничому ЖК, я був запрошений на акомпанемент співачці, досить відомій у певних колах. Публіка вся була з якогось езотеричного середовища, бо люди мають певні спільні риси. Раніше мені було цікаво виступити у такому форматі перед такою публікою, бо типу вони є основними споживачами "медитативної" музики, яка подобається й мені. Після цього концерту я трохи переглянув своє бачення цієї теми.

***

В плані виступів зі мною все складно і просто водночас. Просто — бо якщо є робота, то я йду і працюю за винятків окремих моментів, коли мене якась тема жесть як прикумарила, тоді я відмовляюся грати на концерті навіть за притомні гроші. Але у роботі все просто — я щось вмію, на це є ситуативний попит, ми співпрацюємо на взаємовигідних умовах. Складнощі починаються тоді, коли я намагаюся дати оцінку тому, як те, що я граю по роботі, вписується у моє творче життя, а також тоді, коли від мене чекають якоїсь емоційної взаємодії. Ба більше, коли я сам чекаю якогось натхнення від взаємодії та розумію, що не дочекаюся через комплекс факторів — організаційні, особливості музичного матеріалу, персональні особливості. Тут я випадаю в осад, бо моє найперше бажання — щоб мене просто не чіпали та залишили у спокої, я собі просто граю свою гітарну партію, і все. Але це ж типу не все, має бути якась взаємодія з іншими учасниками, і кожен цю взаємодію бачить по-своєму.

Усе це можна спростити, даючи іншим зрозуміти, що на мене можна розраховувати лише в обмеженому колі функцій. Власне, я так і роблю, але непрямо, щоб прямі послання не лякали творчих особистостей, які одразу подумають, що я кажу про якийсь проект щось погане. Не погане, просто не треба від мене чекати емоційної взаємодії, бо моя справжня емоційність — можливо, це не те, що для колег буде прийнятно.