Завжди любив зиму, сніг, оце все, що нагадує класичну зиму, але цього року набридла шокапець. Я вже чекаю відкриття самокатного сезону, мені не вистачає можливості пересуватись по центру на самокаті.

***

Наприкінці січня за кілька днів склепав композицію для конкурса, навіть взяв з нею лауреатство. Якось запишу її.

***

Здається, я поняв тему, чому виникали типові ситуації з різними людьми, коли я після певного роду вибриків з їхнього боку обривав спілкування. Коли демонструються прояви межового розладу, це у мене створює відчуття повної дезорганізації контакту та його беззмістовності, людина просто сама від нього відмовилась тим, як себе позиціонує. Може, і не відмовилась, але це може виглядати як жорстка перевірка толерантності, щоб співрозмовник сам видалився з чату. Може, люди й не спеціально, просто інакше не вміють, але і я вмію якось лише по-своєму. Тут коса находить на камінь — там, де хтось інший просто би сказав "ок, буває, проїхали", я підбиваю підсумок та розриваю контакт нафіг, бо не бачу іншого варіанту. Не те щоб я про це тепер шкодував, керуючись більшим досвідом. Я не знаю, як би я повівся зараз у подібних ситуаціях — ставився до людей більш толерантно чи розривав би контакт ще раніше, тільки-но з'явились знайомі передумови. Мені це вже й не дуже зрозуміло, я перевірити цього не можу, бо не контактую з новими людьми з претензією на якісь людські стосунки — вони або робочі, або досить поверхневі, щоб не було жодної емоційної складової, і це чудово. Коли починаються якісь емоційні флуктуації, очікування, політичні нюанси спілкування, це мене занадто навантажує, і мені одразу хочеться вийти з такого роду спілкування. Більшість людей, схоже, поводяться інакше, і в цьому вони нормальні, якщо нормальність визначати поведінкою більшості. Ну а я тоді ні, та й таке. Мабуть, мені комфортніше спілкуватися з тими, хто в міру відсторонений, у тому числі від мене.

Хотів подивитись фільм про Майкла Джексона "От і все" ще років 15 тому. Тільки зараз поставив. Цікаво, як люди працюють. Новітні хореографічні та музичні ідеї поєднувалися з його афро-натурою, це сполучення унікальне, візуально він довго був "білим", але для чорних він "свій". Звичайно, дискредитував себе цими історіями з Неверлендом, але роботягою був огого.

***

Потроху стає більше роботи по закладах та учнів, але енергії щось не додається. Взявся зробити запис однієї циганської теми, щось туго йде процес. Пішов в офіс, частину записав, поки що видохся. Треба в день хоча б частину робити, тоді за тиждень буде запис.

***

Зате забацав для навчального профілю на ютьюбі два відео, одне про апойяндо з поясненнями, одне з вправами. Але вони не залетіли, як попереднє відео, що десь по тисячі переглядів на день якийсь час. Але нічо, це частина загального плану.

***

Грали з колегою пару разів у закладі біля парку Шевченка, невеличкий бар. Власник хотів запрошувати музикантів два або навіть три рази на тиждень, велись такі розмови, хоча заклад маленький, і відвідувачів увечері дуже мало. Схоже, так воно все й накривається мідним тазом, але ж інакше не могло бути. Це мені нагадує промови потенційних учнів: я так люблю гітару, готовий займатися хоч два, хоч три рази на тиждень, скіки скажете, ще дома практикуватимусь. Коротше, такі любителі мистецтва рідко коли приходять на друге заняття, бо збили емоційну оскомину ще під час натхненних промов про власне майбутнє у музиці.

***

Іноді беруся за скрипку знов. Це значить, що щось трохи стабілізувалося у власному стані, бо я довго не міг за неї взятись. Знову взявся за свою севільяну замість грати щось простіше та брати уроки, тим більше є в кого їх брати. Ніт, я спочатку севільяну свою зіграю (може, колись), а там подивимося. Я часто сам собі нагадую людей, про яких думаю: ну як так можна, невже неясно, що це утопія?.. Але деякий прогрес все одно є.

Є у мене така мулька, використовувати погіршення ситуацій як вікно можливостей. У 2022 на початку вторгнення я посидів удома без роботи, постресував, як усі, у якийсь момент зрозумів, що треба трохи повертатися до життя, почати дивитися якісь фільми хоча б, шукати можливості роботи онлайн, коли весь офлайн злетів. До того у мене був такий режим життя, що я себе загнав у стан виснаження. А війна, виходить, цей процес зупинила, і я під дією зовнішніх факторів переглянув пріоритети. Не без того, що я тоді пірнув у аранжування, як і при ковіді, і зробив їх багато, брався за українську музику, це стало більше на часі. Плюс в тому, що зроблено багато, і це принесло мені та іншим користь. Мінус в тому, що у потоці цих аранжувань, які я граю з листа на відео або вчу їх для одного запису, я майже перестав вчити теми, підключаючи довгострокову пам'ять. Тобто більшість цих аранжувань, записаних на відео, я більше ніколи не грав і грати не дуже збираюся. Вони зроблені більш академічно, але я не звик так мислити, і вони не осідають у моїй голові надовго.

Тепер інша тема — блекаути. Коли пропадає світло, я поринаю у зсунуту активність, щоб менше думати про те, як усе це бісить. Сидів обсесивно робив різні вправи, і зробив їх багато, бо часу без світла було немало. І спіймав себе на думці про те, що нарешті я поринув у роботу, яку давно хотів зробити. Весь час до того це було неможливо, бо весь час щось відволікало. А тут хоба, і нема чому відволікать. Wi-fi роутер  я не вмикав, щоб зарядна станція довше тримала, от і вийшло, що нема спокуси переключитися на ютьюб, на фб чи ще кудись, сидиш собі саме працюєш над матеріалом як слід. Це створило також трохи ностальгічний вайб. Коли я починав займатися на гітарі, протягом багатьох років у мене була тільки гітара та магнітофон, комп'ютера не було, але обмеженість у засобах мене навчила тому, що можна багато чого вижати з мінімуму. Те, що я не відволікався на ліві речі, було скоріше добре, а зараз багато спокус переключитись на щось — там повідомлення, тут хтось дзвонить, там тобі мем надіслали, так хрін попрацюєш. Виходить, блекаут виконує роль вимушеного цифрового детоксу. Тобто, звичайно, можна ввімкнути моб.інтернет і роздати його собі на ноутбук, але реально в тому сенсу нема. Натомість, коли є електрика, ноут типу автоматично підключений до інтернету. Коротше, все це наче можна вирішити, не чекаючи на якісь зовнішні чинники, але це реально складно, і потребує додаткових психічних ресурсів, яких мало.

Забрав з ремонту гітару мануш. Не скажу, що її ремонтувати мені було так вже на часі, але подумав, що чому б не зробити їй переладовку, мало там що може вистрілити, де вона знадобиться. Гарно її переладували, гриф підрівняли. Усі маніпуляції з бриджем я вирішим робити сам, спробував поставити старий бридж, потім той, що я робив, так от з моїм таки краще звучить. Треба буде його ще підрихтувати, є там кілька нюансів, а так цілком афігенний бридж я колись забацав з клену. Позаймаюся на цій гітарі та спробую її використати у роботі з акордеоністом.

***

Режим дня поплив капітально. Лягати спати після 4 ранку, вставати після 2 — це якась люта хрінь. Поточних завдань небагато, виступів нема, уроків мало, аранжування щось не дуже продаються, тут би чимось освіжити канал з аранжуваннями, а що робити, не знаю. Може, і є варіанти, але нема сил прийняти рішення. Можна наклепати навчальних роликів з розрахунком на монетизацію каналу, але вже краще було б якось оформити навчальні матеріали, щоб вони продавалися, це більш дієво. У будь-якому випадку зараз не той час, щоб від себе вимагати рішень у ситуації відсутності ресурсу на їхнє прийняття.

***

Гарна була ідея купити кілька ламп з датчиками руху та розвісити їх там, де треба світло. Мінус — треба заряджати раз на кілька днів. Плюси — суцільні.