Іноді думаю про нудьгу. Може, думаю про неї, щоб не нудьгувати.

От якщо б у мене вийшов якийсь пасивний дохід на такий рівень, щоб я не заморочувався питаннями роботи, від чого б я тоді відмовився?

Може, хіба що від якихось заходів, які не вписуються у повільний графік життя. Типу я не візьму другого чи третього учня за день чи другу роботу за день в закладі. В цілому не є проблемою робити так хоч зараз.

Але чи відмовлюсь я від усього — від виступів, аранжувань, уроків? Навряд чи. Тобто моє життя, напевно, було б ± таким самим. Хіба що я б більше думав про власну творчість та авторські концерти. Ну або ні. Але іноді точно б виходив у якісь заклади з кимось просто задля руху та не відмовляв би учням, які прагнуть навчитися грати фламенко, або ж вони просто здібні.

Це так здається, що коли можеш купити собі кудись квиток та поїхати туди, то тобі нудьга не світить, бо кругом же ж купа нового, кругом якісь нові враження, новий вайб і те.пе. Але правда й те, що може бути й навпаки — ти просто возиш із собою нудьгу та вигулюєш її там і сям. Новий вайб дають нові люди, а з моїм стилем соціалізації я можу їх знайти тільки на роботі.

Це може так здаватися, що якщо у тебе завжди є гроші на поїздки та нема прив'язки до роботи, нудьга тобі не світить. Схожого плану ілюзія самоствердження у мене була перед випуском диска. От я його випущу і все життя буду відчувати від цього сатисфакцію. Реальність: я забрав з контори кульок з дисками і згодом подумав: так, ну а що далі? З ними ж треба шось робить. Та й далі кудись рухатися, зважаючи на те, що моя точка старту не нульова. Може, була б нульова, було б простіше, а тут ще треба щось думати інше, ніж те, що я робив до того.