Тиждень складний і цікавий.

Основне — триденний кемп, під час якого створювалися треки командами з трьох учасників — співак, музикант, саунд продюсер. Практично повний робочий день з 9:30 до 18:30. На другий день я вже втягнувся і практично увійшов у режим, бо цікаво. Отже, зроблені три треки, які ще треба косметично допиляти, деякі з треків будуть відібрані до бібліотеки, звідки у разі використання мають капати комісійні та роялті. Були лекції про авторські права, про роботу з бібліотеками і т.д., коротше, все класно й цікаво. Познайомився з новими людьми, з якими, можливо, я колись перетнуся ще, хоча специфіка моєї роботи, стилі та інструменти не дуже перетинаються з іншими учасниками, але деякі перетини таки є.

***

У лекціях часто кажуть про нетворкінг, що важливо знаходити людей, підтримувати контакти і т.п. Я теоретично розумію концепцію, але не можу її відчути, вона у мене скоріше викликає спротив. Напевно, це через мій власний бекґраунд та особливості робочі та персональні. Я намагаюся передусім дійти згоди з собою у тому, куди і як мені рухатися далі, на які рухи взагалі є сили, і звик розраховувати на себе, а у контактах з іншими або дотримуюся нейтральної позиції, або захисної, щоб не сіли на голову. Я не любитель нарощування бази контактів, не хочу новим людям коротко пояснювати, чим займаюсь, а просто собі роблю те, що вмію, і розповсюджую це в інтернеті. Грамотні люди скажуть, що цього недостатньо, треба зустрічатись, контактувати, співпрацювати, бо це рушійна сила. Може, й так. Але я не вмію навіть вести якийсь смол-ток, який переходив би у самопрезентацію. Може, я настільки повірив у те, що більшості нецікаві мої стилістики, що я навіть заводити зайвих розмов не хочу. Або це фаталізм — типу "свої" люди звідки-то самі з'являться. Це відбувається, але дуже повільно. Так, як я працюю з людьми, кар'єра не робиться. Але бінго, міжнародної кар'єри мені все одно не зробити без можливості виїзду, тадааам. Я намагаюся якось іронічно обігрувати те, якою є ситуація, а це просто кромєшний пиздець. І в плані свободи пересування, і в плані моєї закритості, яка нікуди не подінеться й після відкриття кордонів, більше того, я не дуже хочу зустрічатися з вестернсами та чути маячню про те, як українці, напевно ж, втомилися від політики, а от знаєте, Газа теж страдає, і те.пе. Тому мені підходить щось типу закритися в студії і шось клепати, і не виїжджати нікуди. Мені перехотілося, чесно кажучи. Є сенс або сконцентруватися на аранжуваннях, зробити їх іще сотню-дві, напрацювати базу пасивного доходу та влаштовувати собі якісь відпустки, придумуючи щось справді цікаве в плані муз.програми, що б мене надихало, або ж клепати паралельно треки для бібліотек. Одні питання, відповідей я найближчим часом і не чекаю, принаймні для всього цього виїжджати не треба, бо й тут все є.

***

Хотів зробити концерт з групою Рун, яка круто грає кельтику. Наче наблизився до реалізації цього задуму. Але зупинився, бо не можу зараз нічого зовсім нового планувати, щось розписувати, вчити, робити репетиції з новим матеріалом, знаходити консенсус між тими, хто імпровізує, а хто ні. Шкода, але реальність взяла гору.

Недавно концерт кубинської тематики був на Воздвиженці, гарно пограли, тільки трес барахлив, щось там із датчиком, то працював, то ні. Буду з'ясовувати, шкода, якщо гавкнувся.

***

Нещодавно опубліковане відео одного кавера на українську пісню, де я брав участь — гітара + бек вокал. Відео у мережі набрало дофіга лайків та репостів, але ж я це я — зняв звідти теги, щоб ніхто з мого френдліста мені не писав "ой, ти там співаєш, так гарно" і всяке оце. Пойош песенкі, ой як класно, пойош же! А от ти там пєєл, било прікольно! Капець вибішує уся це піднесена риторика стосовно песєнок.

***

Чекаю на кілки для нових сехілій, але от побачив в інеті відносно недорогий токарний міні-станок і думаю: о! Тема, хочу такий, щоб виточувати кілки самому. Але якщо подивитися на речі реально, то у мене в кімнаті немає місця навіть щоб його зберігати. Можна в офісі, але я його не для того знімаю.

***

Скоро концерт з Мариною там же, де завжди. Квитки щось не продаються, але подивимось, хоча б півзала набереться — то вже ок. Як би там не було, буде гарний концерт.

Потяг до експансії — цікава тема. Розповсюдження власних думок, переконань, почуттів, інформації про себе, щоб розкидати інформаційні зерна, щоб вони зберігалися та проростали, щоб перемогти час та подолати обмеженість існування.

Усьому цьому передує переконання в тому, що я ж такий унікальний, що світ має про це знати. Нехай світ побачить, оцінить, якось відреагує.

Але ж тут воно як: світ познайомився, оцінив і т.п. мовчки — автор нічого про це не знає, то цього вважай не відбулося. Саме жива реакція найцінніша, тоді автор розуміє, що його побачено і почуто.

Там, де люди накопичують фрустрацію від непочутості, вони свою творчу природу починають експлуатувати у цьому напрямі, весь час ловлячи якісь ознаки уваги, і це трохи заспокоює біль від фрустрації.

Далі йде рубрика: ну от я про таке кажу ось так, значить, я дивлюся на цю тему збоку, — значить, люди кругом ось такі, а я не такий.

Але я не знаю, який я. Декорація така, що я якимось усвідомленням якось міг так пройнятись, що мені вся ця експансіоністська суєта до лампи. Типу куди, в кого і нащо кидати зерна інформації про себе, на чому вони можуть прорости, як вони збережуться, коли кожен цікавий передусім сам собі?

А може, я такий самий, просто фрустрація настільки давня та хронічна, що мені замість зрозуміти, чого я хочу, простіше сказати собі, що ну його все нафіг, і краще не замислюватись над тим, хто про тебе дізнався та як відчуває цю інформацію. Але за логікою це просто фантазії, бо ніколи не знаєш, як твій образ впишеться в чуже сприйняття, все одно цього не зрозуміти.

З часом ергономічність грає все більше ролі, і статті марних енергозатрат потребують видалення. Фантазії на тему чужого сприйняття твого образу — одна з таких, хоча, з іншого боку, багатьох фантазії надихають.

А може, я логіку підлаштовую під те, що відчуваю, щоб ментальна схема викликала відчуття цілісності.

А може, й ні. А може буть ворона, а може буть собака.

Подібного роду непевність та полярні думки цікаві самі по собі. Це наче асимптотична поведінка якоїсь функції, коли наближаєшся до вісі, але ніколи не наблизишся. Без цього всього реальність була б нестерпно однозначною, і у намаганнях дати явищам імена усім би це вдавалося однаково, це було б дуже нудно. Люди не хотіли б жодної експансії, бо знали б, що в усіх і так є все, а мене та моєї творчості їм уже не треба. Але ніт, в реалі завжди можна собі вигадати корисну роль — я додаю якоїсь визначеності у хаосі. Ну багато хто ще своєї визначеності додає, але шо ж, їх не просили, але з ким не буває.

Прийшла посилка з США зі струнами, після замовлення майже півтора тижні, дуже зручно. Посилки з Китаю теж досить швидко приходити стали. Так от прийшли струни мені й колегам, плюс замовив цікавий п'єзодатчик та пару медіаторів. Медіатор для мандоліни вопше офігенний, хоча й недорогий. Все літо грав на такому, тіки тонший був, а тут трохи товстіший, жииир. При всьому моєму потягові до хендмейду я б такий не зробив.

***

Скіки мене життя вчить, бачиш десь дуже сильно чужеродний вайб та намагання тебе у шось втягнути, біжи, одразу ноги в руки і гоу. Ні, я шось чекаю, мені якось ніяково зливатися, треба якось це обґрунтувати не зовсім коректним на погляд іншої сторони чином. Сьогодні після довгих перекидань аудіомеседжами довелося сказати фразу "я більше не буду зніматися в цих відео навіть за гроші". Тільки ця фраза довела до свідомості автора проекту мою ідею, на яку я натякав так і сяк: я не підходжу для цього проекту, я нездатний виконувати потрібну йому роль, бо така я людина — закрита й не вірю в сумісну творчість, особливо коли її нема, а є маніпуляції цим поняттям.

***

Розпродавши всі сехільї, ввечері настругав пару проектів корпусів двох нових сехілій. Паралельно з цим думав: що я за людина, що мені так складно з колегами, які виявляють якісь побажання, які мені просто не по вайбу? Я відповів собі на це питання, поставивши колись викачаний з вк архів екзотичної музики. Я наспівував і насвистував теми, про які давно забув. Згадав перські пісні, про які забув, з текстами, які загалом досі пам'ятаю. Індійські теми, які досі в памяті навіть у дрібницях. Просто мене дуже складно вразити якимось музичним матеріалом чи своєю експресивністю, бо у моїй пам'яті сидить стільки матеріалу незбагненної якості, шо камон, ну куди ти лізеш, закликаючи мене "прокайфувать" від якогось сумнівного награшу чи від теми, яка мене не так щоб дуже чіпляла. Мене вражає вміння слухати та подавати ледве помітні сигнали про те, що ти вмієш слухати і чути. Я не знаю, чим мене ще можна вразити.

***

Шведська навчальна програма скоро добігає кінця, але я подався ще на одну 3-денну програму наприкінці листопада. Може, візьмуть, то я потусуюсь з колегами три повні дні, щось забацаємо музичне разом, як люблять європейці, їм би когось із кимось на сцені схрестити, щоб вийшов якийсь ф'южн. Вони досі пруться від суміші чогось із чимось, хоча ф'южн давно перестав бути моїм пріоритетом. Хочеш скуштувати українське — роби борщ, а не суп із равіолі з додаванням буряка.