У побудові стосунків будь-якого штибу обмін присутній скрізь. А я тобі оце, а ти мені оте. А чого ти мені не оте, коли пам'ятаєш, я тобі оце, і т.д. Нормальна тема — пропорційні очікування на основі реального запиту. Але буває, що хтось впевнений в тому, що те, що він готовий дати — цього мають бажати інші, тоді порушується паритет, бо не співпадає запит і пропозиція, і конфлікт та/чи розрив врешті неминучий. Хоча складно уявити, з чого складається паритет, бо багато запитів і вигод тупо приховані і не усвідомлюються. Люди готові так багато віддати життєвої енергії за підтримання власного хорошульного амплуа, це таке живлення популярного міфу, який існує в голові, і весь час вимагає жертв на цю саму голову. Тому якщо намагатися зрозуміти, хто на що міняється, треба розуміти, як вписується певний інший у чиюсь травмовану картину.
В цілому мені нафіг не треба знать, у кого шо в голові. Але у ситуаціях, коли концепція обміну десь рулить за кадром, коли я комунікую з кимось, мені самому треба розуміти розклад. І чи не хибно я оцінюю необхідність якихось політичних кроків, наче це мій обов'язок. Треба якось розрізняти міфи про повинність та просто людське бажання піти назустріч, кожен раз виникають окремі нюанси. Невербальні договори, які люди часто один одному успішно підмахують, побудовані на концепції обміну, але з мінімальним усвідомленням та очікуваними вигодами для того, хто договір підмахує іншим. Проте у договорі обидві сторони мають обов'язки та очікування. Тому в цілому можна резюмувати: не подобається, що ці люди тобою користуються — не користуйся ними.
Немає коментарів:
Дописати коментар