Нарешті припинив займатися з ученицею, про що думав давно —  треба було це ще раніше припинити. Це дочка знайомої, з якою я був знайомий ще до народження її дочки, зараз тінейджерки. Відмовлятися від роботи з певними учнями — таке буває нечасто, мене треба дістати, і от бінго, вона вже дістала після чергового саботажу половини заняття, коли тупо не виходить на зв'язок і не пише чому. А тут її мама зі своїми намаганнями "подивитися на речі з різних сторін" та аргументами про те, що дитина переїхала з однієї європейської країни в іншу, ще не освоїлася і все таке. Воно так цікаво, коли люди, які в іншій країні забезпечують дитину і дають їй можливість бикувато поводитися, розказують тобі про якісь її навантаження, як їй там важко з її хаотичним складом. Вірю, буває непросто, у кожного своя доля і свій шлях широкий, але я більше тут ні до чого.

Скільки мене життя вчить, що треба одразу керуватися внутрішнім покликом, ще не навчило. Як тільки виникає бажання припинити контактувати з кимось, треба одразу припиняти, бо майже ніколи так не було, щоб комунікація згодом не розвалювалася.