Музикантів іноді питають щось типу "а мурку можеш?", коли комусь кортить удати, ніби в нього до музиканта може бути якийсь особливий запит, щоб взяти його "на слабо", спостерігаючи, як він каже, що не може, хоча насправді може.

Так само іноді іншим хочеться вдати вміння вести філософську бесіду, заходячи з козирів запитанням: "тож у чому сенс життя?". Коли розмова раптом починає потребувати чогось на кшталт понятійного мислення, треба убезпечити себе цим запитанням, на яке ніхто не дасть відповіді, таким чином знецінивши понятійне мислення, бо воно ні фіга не допомагає відповісти на таке от просте питання.

Розводити ля-ля на тему взаємодії поняття сенсу та явища життя — це у таких розмовах не працює, бо зазвичай співрозмовник хоче почути щось просте та лаконічне, і бажано спірне, щоб одразу пред'явити контраргумент.

Для такої публіки проста відповідь на це питання існує: ні в чому, сенсу в житті нема, можеш не жити — не живи. Якщо співрозмовника це твердження не влаштує, можна послухати, чому саме. Так він сам дасть відповідь на сакраментальне питання зрозумілою для себе мовою. Воно краще й дешевше в плані часу й нервів — спостерігати, як люди шось пояснюють самі собі, ніж намагатися щось пояснювати, розуміючи, що бесіда вже зайшла у глухий кут.