Якось у чайній сиділа компашка людей до 30, вони між собою обговорювали різні моменти, хто якою творчістю займається, а хто вірші пише, а хто вокалом займається чи планує, а хто грою на барабанах, і т.п. Втім там не було нікого, хто б займався музикою професійно. Я взагалі проти романтизації музичної діяльності. Хоча це моя профдеформація — мені складно уявити собі настрій людини, якій цікаво знаходити однодумців у питаннях занять мистецтвом, якось обговорювати ці питання у компанії. Люди щось роблять чисто для себе, про професію тут мови не йде, і все це не проблема, поки хтось не вирішить, що те, що він робить, і те робить профі — це +- одне й те саме. Але й навіть тоді це не проблема, бо все одно у проф.спільноту претензійний хобік потрапити не зможе. Але от яку здатність я втратив — відчувати ейфорію від того, що зібрався з кимось і щось творче чудиш. Виникає багато супутніх питань — хто, що, нащо, і т.п., але на те він і є досвід, щоб нарешті вміти ставити ці питання вчасно.