Оце у неділю концерт бразильської тематики. Треба сказати, це реальний виклик. Мільйон акордів, серед яких майже кілька сотен тищ таких, які я у музиці рідко використовую. Плюс купа матеріалу в нотах, які я на ходу не читаю. Але шо ж, де треба грати тему, вивчив її або навчився користуватися нотами як підказкою, а де треба акорди зі специфічними джазовими надбудовами, зрозумів принцип формування аплікатур. Добре, що ритм є моєю сильною стороною, але не хочеться десь випасти по акордах чи проходах на соло. З іншого боку, репетицій багато, і з кожною репетицією більше впевненості, яка заряджає. Репетиції проходять в музучилищі, де навчаються джазовики. Я з цими репетиціями наче проходжу курс навчання, бо реально навчаюся, у неділю екзамен. Ще й на мандоліні одну тему граю, сам запропонував, бо я ж фанат мандоліни, а у бразильській самбі це свій інструмент.

***

Забацав аранжування теми, яку послухав на першому альбомі Марії Бурмаки. Гарний альбом 1989 року, вартий уваги, що у мене викликає особливу повагу — це чітка гра на гітарі, я з Марією давно знайомий та можу сказати, що серед популярних виконавців треба ще пошукати тих, хто володіє клачичною гітарою краще за Бурмаку.

Іноді під настрій хочеться більшої структурованості на противагу хаосу, розуміти ступінь якого мені не завжди вдається. Складаю список справ, за які збирався братися у ближній перспективі та потихеньку прогрібаю. Це не мене не схоже, але є відчуття, що мені потрібен цей скіл, бо інакше я не зможу ставити собі нові задачі та рухатися кудись у трохи іншому напрямку, ніж я звик.

***

Мені подобається вигадувати собі якусь ціль та рухатися в її напрямку. Часто це цілі поза робочим контекстом. Наприклад, якась композиція чи аранжування, які я не монетизую і знаю про це заздалегідь. Але якщо підійти до планування з робочого боку, це інша історія. Стільки всього треба. І аранжування певних тем зробити, і відео, і сайт підкоригувати чи переробити весь, і те, і се, і це якийсь інший світ. Я звик робити, що заманеться, прикриваючись викладанням як найбільш стабільною роботою. А тепер викладання відходить на другий план (можливо, тимчасово), і відкривається зовсім інший простір можливостей та відповідальності, і я на це все дивлюся з якимось подивом.

***

Все менше бажання самовиражатися просто заради того, щоб почули. Цікаво, що без бажання бути почутим простіше робити певний контент-план та реалізовувати його. Якщо ставитися до контенту як до контенту, а не до якоїсь емоційно значущої інформації, все стає простіше. Та сама тема у письменників. Чим сильніше їх чіпляють теми, про які вони пишуть, тим складніше їм дописати та змиритися з ідеєю про те, що тепер після публікації це вже спільне надбання. Я досить різностороння особа, але якщо раніше мені хотілося це підкреслювати, робити мультиінструментальні концерти і т.п., то тепер ті мої якості, які становлять для мене цінність, я тримаю як карту в рукаві, яку діставати треба лише тоді, коли є відповідна гра. Те, що ти знаєш, важливо саме по собі, для цього не треба підтвердження від інших. Чим більше бачиш інших та слухаєш їх, спостерігаєш їхні пошуки підтверджень власної значущості, тим менше бажання користуватися чиїмось відгуками про події та явища та витрачати енергію на посилання сигналів, щоб отримати відлуння. Ехолот каже: пофігу глибина — на мілині не сидимо, ну і ок.

***

На фінальній стадії процесу оренди симпатичного невеличкого офісного приміщення, яке будемо використовувати з дружиною кожен у своїх цілях. Нарешті з'явиться інша локація для зйомок відео, бо я на своєму дивані у кімнаті шось засидівся. Вже готове аранжування, яке я там хочу записати, але треба порішати питання з меблями та освітленням для відео.

***

Скоро буде концерт бразильської тематики, треба до нього готуватися, хоча саме ця музика, що у програмі, мені не знайома (і це я ще не знаю всієї програми), там забагато джазу, я не все з ходу доганяю, але вже впрягся в цю тему.

***

Від втоми і невисипання бува нападає тупняк. Але це я ще плюс-мінус у рівному емоційному стані. Що було б, якщо я б ще сильно емоційно висаджувся під впливом усіляких тригерів, я не уявляю собі. Мабуть, я тому трохи по житті на відморозі, бо у мене на емоційні гойдалки сил нема.

У мене завжди була така мулька, що мені цікаво грати ту музику, яку я із задоволенням слухаю, тобто взагалі слухаю, бо без задоволення я її просто не вмикаю. Стилістично це купа всього, тому й граю я купу всього. Тут латино, там Італія, Індія, інша Азія, Румунія, це я ще фламенко давно не грав. Воно типу прикольно, але ж є обмеження. Я ніби намагаюся їх намацати, коли берусь за той чи інший стиль. Насправді відчути обмеженість було б набагато простіше, якщо б я весь час активно концертував з якоюсь стилістично одноманітною програмою і розумів би, що для гарного концертного рівня треба приділяти максимум часу і уваги одному інструменту і одному стилю. А так у мене трошки шаровий підхід — пограю те, се, всюди є якісь дрібні лажі, але то таке, у закладах воно канає, а аранжування можна переписувати, поки не вийде гарний дубль. Все одно через засилля різного матеріалу у поєднанні з загальною атмосферою воєнного часу є відчуття втоми, яке виражається в тому, що у мене мало мотивації клепати якийсь новий аранжувальний контент, хоча це робота, яка врешті окупається.

Є в мене давно ідея перейти на інший вид клепання контенту. Завести патреон, викладати там повільні розбори різних тем, ноти/таби, якісь методичні рекомендації, вправи і т.д. Тоді можна було не прив'язуватись до однієї локації, а працювати будь-де. Але ця робота взагалі не терпітиме ліні, бо якщо вже люди підписуються, треба їм регулярно щось публікувати. І така робота потребуватиме постійних роздумів над темами, способами донесення, формулюваннями, якимись фішками і т.п. Я от поки що не знаю, чи готовий до такого виду діяльності.

Людям подобаються сюжети, де присутня трансформація персонажа. Бо якщо всі жили собі, а тут щось бац, якісь події, і це змінює життя персонажа і його самого, і вже як раніше, не буде — такий розвиток подій подобається більше, бо у сюжеті більше м'яса, чужої крові та сліз, це вражає, а всі шукають вражень, вони заповнюють екзистенційну порожнечу.

Ясно, що сюжети програються і в реалі, і очікування від інших іноді досить шаблонні кіношно-мультяшні. Оця тема про очікування чиїхось змін — це окрема тема, якої я раніше торкався.

Трансформація — це важливий процес, це рух психіки, який визначає її життя. Але намагання контролювати процес чужої трансформації — дурна справа. Дати якийсь тригер для ініціації якогось процесу чи роздумів на тему — то одне, а чекати на зміни в комусь, вимагати їх — дурна справа, це просто гра у владу. Але якщо людина у члабо помітному, але постійному стані трансформації, то достатньо просто спостерігати, як вона буде шукати і знаходити, або ні, але шукатиме далі.

До того ж, я адепт ідеї про залежність процесів від певних передумов. Як у фізиці — об'єкт може почати рух, якщо є енергія, правильно застосовувана сила, відбувається робота, перетворення енергії, як результат — зміна координат. Існують ознаки наявності чи відсутності передумов до певних змін. Наявність передумов каже про те, що процес трансформації вже відбувається, навіть якщо це не помітно. Коли є установки, які блокують певні процеси трансформації, це теж помітно, бо одночасне бажання змін та їх відсутності заганяє людину у внутрішній конфлікт, який не може не проявитися, як автомобіль, який від одночасного газування та гальмування тільки видає витрачає механічний ресурс впусту. Може, людина втомиться натискати на гальмо, а може, буде навпаки намагатися гальмувати все, що відбувається навколо, є варіанти розвитку сюжетів. У кіно та мультах типу як про містера Скруджа відбувається раптова трансформація, бідосі щось наснилося, і він раптом перестав бути лайном. Але в реалі так не буває, я традиційно вірю в гірше — що якщо кукуха у клітці з розшатаними дверима, то вона відлетить або вже відлетіла. Якщо процес іде по наклонній вниз, то далі буде гірше, це як 2×2, і в такому разі ключове питання — чи має людина власний запит на терапію чи психіатричне обстеження, бо терапія чи/та пігулки іноді можуть трошки зміцнити зозулю 🐦.

Ладно там халтурка на кахоні, але були два дні підряд концерти, і це тяжко. Пограли у п'ятницю навколоциганську програму, потім я зранку прокинувся десь о 8 ранку і думаю: блін, оце з невисипону грать концерт зовсім таке собі. Заснув знову, прокинувся аж о 13+. А тут поки щось захавав, посидів, зібрав речі, так тут вже й на концерт їхать.

На тресі все гарно прозвучало, треба його ще трохи гучніше було вивести, але про це я буду надалі знати. Було дуже в тему те, що я взяв з собою наліпний п'єзодатчик, бо мікрофон заводився весь час.

***

Час проводити хату до ладу. Бо ці всі аксесуари, кабелі, одяг, папірці там-сям, просто дурдом.

Шквал різнопланових задач, а ресурсу та оперативної пам'яті не так багато. Світобудова зглянулася і зменшила кількість уроків, тобто на них менше зараз запитів. Жовтень взагалі такий чомусь, рух по урокам починається десь у листопаді. Але, гадаю, чим більше у мене буле пафосних проектів, показів на тв і т.п., то менше буде уроків, бо люди думатимуть, що уроки коштують дофіга грошей, хоча це не так.

Була нещодавно ранкова поїздка за місто, грав на урочистому заході на відкритому майданчику десь пару годин. Заодно отримав вітальний лист за участь у реабілітації захисників.

Івент, де я граю українську та французьку музику на кахоні.

Наступного дня концерт мого проекту — індійське, циганське, джаз, концертна презентація октавної мандоліни. Купа нового репертуару + пара пісень. Я раптом знайшов ключ до примирення з ідеєю співати на сцені, але ця магія спрацювала лише тоді, коли я реально вирішив додати пару пісень до інструментального репертуару, а не 50/50, типу поки що думаю додати, а там подивимось.

Наступного дня концерт афро-кубинського проекту, де я більшість пісень граю на тресі. Теж нове для мене.

Плюс на тижні має бути ще репетиція і саунд чек перед івентом, але тут накладка, а як її розрулити, поки що ідей нема.

На аранжування поки що нема часу, тут навіть дрібні побутові справи робляться зі скрипом.

Коротко про основне.

• Приїхала октавна мандоліна, дуже цьому радий. У підключенні звучить теж гарно, раз на роботу з собою брав.

• Готуюсь до двох концертів, які будуть день за днем 18 та 19 жовтня у 32. Програми геть різні. Не знаю поки що, чи варто братися за трес, бо не буде часу нормально займатись, але візьму на репетицію.

• Записав Inspiration, закинув на youtube канал з аранжуваннями. Це спрацювало, трохи додалося підписників та продаж нот пішов жвавіше.

• Їздив у філармонію записувати ансамбль, який зіграв моє аранжування теми Ланцалаві. Вживу звучить чудово, до аранжування питань зрештою нема, хоча я припускав, що живе виконання оголить якісь мінуси, але все якраз навпаки.

• Уроків зараз стало менше. Так сталося само собою, але я так і хотів. Поки на фб вітали з Днем вчителя, так хотілося написати, як я хочу кинути цю справу. Але так хоч якась соціалізація, а колег у мене не так багато, щоб я соціалізувався серед них. Хоча є підозра, що оце все про важливість соціалізації — трохи переоцінена тема у сучасному світі. У мене є я, а це значить, що життя сповнене сюрпризів та несподіванок.

• Продовжую їздити у медичний центр давати уроки гри на гітарі людям на реабілітації. Організував їм кілька гітар, люди надіслали.

• Придумав тему для октавної мандоліни. Це вже друга композиція за цей рік, перша була для мандоліни соло. Взагалі якщо взяти все, що відбувалося і продовжує відбуватися у роботі цього року, то такий ні фіга собі насичений рік, купа аранжувань та немало різноманітних проектів, зокрема сольних.