Зараз такий час, що люди замість тяжіння до якихось вишуканих сенсів більше піклуються про виживання. Це не лише через війну. У нашому ментальному просторі тяжіння до якихось особливих сенсів — це більше справа поетів, письменників та різного роду осіб, яких більшість населення не розуміє та вважає відірваними від реального життя, тим не менш, знає їхні прізвища. Є цілий світ нижнього поверху піраміди Маслоу, і там оселилася критична маса людей. Якось же жили і живуть. Так чо ви оце каламутите воду?..

Але й на нижньому поверсі відбуваються певні зрушення. Якщо раніше люди переймалися тим, як би шось заробити та чо пожерти, то тепер — як би пережити війну та зберегти кукуху. Більше кажуть про честь, це слово має ширший вжиток. Всі якось адаптуються до реалій буття, але цей процес упирається у можливості мислення та психіки. Багато хто в евакуації пірнув у європейське життя та подивився, що там як. Як закрутили гайки, приїхали назад, хтось там зачепився, але загалом стало більше людей, які бачили та впустили у себе новий досвід, який дає їм ресурс для концентрації уваги на поняттях вищого характеру, ніж їжа-дах-виживання. Виявилось, що любов до своєї країни для багатьох не просто фігура мови, щоб отримати 5 чи там 12 за патріотичне есе на уроці укр.літ. Подивитися на те, як робляться справи та як комунікують люди — теж досвід. Може, вони не перейматимуть манери, бо вона закладена у вихованні, але будуть знати, що так можна і було можна, але хто ж знав і хто ж міг розповісти.

Я вірю, що такий досвід запускає певні фонові процеси, які впливають на сприйняття суспільства та трохи модифікують образ себе у ньому. У щирих намаганнях якось змінити звичну рутину можна застрягнути та повернутись до звичних моделей поведінки та риторики, але мотивація — це вже зерно, яке зародилося та існує.

В цьому сенсі можна розглядати війну як стихію, яка попри весь жах запобігає ментальному закляканню та створює динаміку у просторі базових потреб, щоб крізь діру в стелі було краще видно, що на інших рівнях сприйняття реальності, доводиться подивитися вгору, бо життя таке, що треба оглядатися.

***

Але коли війна жере більше психічного ресурсу, складно концентруватися на якихось речах, які відносяться до поетичних чи якихось зовсім невербальних. Частково тому останнім часом складно сконцентруватися на музиці — увага розсіяна та не чіпляється до змісту композиції. Через те часто виходить грати коряво, тут важливо не набувати толерантності до такого стану речей, але що з цим робити, я поки що не зрозумів.

***

Буває, що попадати на музичні відео з різних фестивалів і цікаво, і бісить. Люди там займаються мистецтвом, самовираженням, є такий спокійний вайб, є маса населення, яка таких артистів фінансово підтримує, відвідуючи концерти, яких багато. Але у них давно не було воєн. Багато хто з них не розуміє, нащо їхній державі вкладатися у захист України. Їм було б зручніше, якби тема війни десь неподалік просто не муляла, а ця війна була зупинена у будь-який спосіб, кількість жертв в Україні їм до сраки, кругом треба шоби був позитивний вайб та розслабон. Я вже не знаю, чи хотів би бути частиною такої спільноти, де згадка про війну та реалії, пов'язані з нею, табуюються, бо треба ж бути на позитиві. А якщо хтось з Іспанії, Італії і т.д. поїхав до кацапів виступати, ну то шо такого, мистецтво внєпалітікі. У мене б розмови з такими одуванчіками викликали б стільки злості, що мене б у такому суспільстві просто не прийняли. Бо для одуванів це все тупо "політика", у якій вони не розбираються або несуть щось конспірологічне — що тут, що там.