Клепаю замовлені сехільї на новому верстаку. Те, що я не купив собі його набагато раніше — це тупняк, дуже для мене характерний. Нарешті нічо не шатається і можна щось робити з нормальним упором.

***

Провів тест-драйв гітари мануш на роботі, грав на ній два сети. Ще призвичаїтись трохи треба, але акомпанемент уже звучить. Гра на мандоліні та на тресі мені дозволила трохи краще прокачати медіаторну техніку, і тепер це допомагає. Соло я поки що більш впевнено граю вдома під мінусовки, але якщо регулярно займатися, то все буде.

***

З тим, щоб нормально займатися, взагалі біда. Купа всього цікаво, але це значить, що все на рівні так-сяк, у мене хоч і є напрацьовані скіли, але нема суперздібності грати на всьому суперкруто без регулярної практики. Займатись, не граючи на концертах, нема мотивації, а концерти робити теж її нема. Щоб грати у ресторанах, не треба особливо морочитись, але і там я часто лажаю, забуваю акорди тем, які вже сто разів грав — просто тому, що ці теми мені ні про шо, і я не відчуваю різниці, коли вона зіграна чисто чи лажово. Вихід з такого колеса — максимально концентруватися на тому, що мені самому про шось. Але якщо я не зможу цю музику просувати як продукт, то вся ця тема знову зав'яне, бо нема позитивного підкріплення. А я тут і зараз не бачу таких можливостей. Скільки б не було розмов про те, що все у ваших руках, неважливо, де саме ви знаходитесь, всюди можна робити те, що до душі, це ні фіга не так. Все можна робити у якості хобі чи подробітку. Нема відповідного ринку, нема інституту менеджменту у стилістиках, у яких я працюю — то це глуха стіна, через яку не перестрибнеш. Навіть проходження курсу по менеджменту муз.проектів мені якщо допомогло, то зрозуміти краще, у якій дупі тут подібні перспективи.