Люди наче народжені ± рівними в плані фізичних та психічних функцій, якщо не брати вроджені вади та особливості. Практично у кожного є здатність мислити, стрибати й махати руками. Разом з величезною кількістю функцій бува складається враження, наче людина нагадує персонажа якоїсь гри, його слова та дії обмежені певним колом тем та можливостей, баченням доцільності, це як персонажі з фільмів про Джуманджі. Разом з широченним набором можливих функцій є набор дисфункцій реальних чи показових, наче на новітню операційну систему поставлено емулятор ms dos.

Напевно, у багатьох випадках таке уявлення складається через свідоме обмеження тем для розмов, і я чую лише те, що мені хочуть сказати. Не скажу про себе, що я ніколи не обмежую коло тем для спілкування — з багатьма колегами я обговорюю лише музичні питання. Але часто доводиться спостерігати прямі та непрямі ознаки того, що дисфункції сильно обмежують функціональність.

Як людина доволі егоцентрична я ставлю питання: так а я, а що я, що там з моїми дисфункціями, які мене обмежують?

Ооо, їх вдосталь. За рахунок того, що я можу зіграти на гітарі майже що завгодно, інші можуть подумати, що вся моя енергія іде в музику, і від мене як від "творчої людини" більше не треба нічого чекати. Хоча я все-таки намагаюся давати людям зрозуміти, що підхоплю будь-яку тему для розмови, аби було бажання її ініціювати.