Поки оце несеться всяка срань, у мене все плюс-мінус, але відчуття втоми, стагнації та тупняка частково через поганий сон, бо засинаю пізно, а прокидаюся якогось біса доволі рано. Дружина зависає в Ірландії у двоюрідної сестри.

Готуюся до концерту 26го, хоча підготовка — це практикуватися на перкусії та дещо згадувати на гітарі та мандолі.

Зробив пару невдалих спроб записати навчальне відео по гармонії у фламенко англійською, і вийшло так собі. Але це були ефективні спроби, я врешті зрозумів, що все треба прописувати та читати, не бекати й не мекати, бо таке не канає. Спробую ще, але я з віком стаю більш терплячим, і готовий змиритися з невдачею як з чимось невідворотним та таким, що дає досвід.

Останнім часом знизився рівень чемності. Мені зараз простіше стало поводитися якось по-мутному, якщо це мені зручно, а якщо не поводжуся, то ситуативно хотів би. Раніше я таку поведінку засуджував та уникав таких людей, а тепер сам таким став, хаха.

Довів спину до стану, що її розламує після одного сета гри стоячи або на барному стільці.

Залишилося менше місяця до мого концерту в 32. Треба вже домовлятися з колегами про участь, а я ще з програмою не визначився.

Хочеться приймати бажане за дійсне та вірити в те, що у Трампа є якийсь хитрий план, і він зробить різкий розворот та прокине росію. Це йому дало б шанс відмитися, бо вляпався чувак конкретно, а крайні українці, ясне діло, це ж ми війну почали... Хвора тварина.

Записав тему "Dolce mandolina", написав, що автор — Анж Ланцалаві, а виявилося, що він переграв якусь мелодію, яку грав хтось з місцевих мандоліністів. Тим простіше, коли вихідний матеріал належить до public domain.

***

На концерті 26го буду грати на гітарі, дарбуці, кахоні та мандолі. Найближчими місяцями планується кілька концертів за моєї участі у клубі 32джаз.

***

Ноти потроху відновлюють темпи продажів. Треба робити ще навчальний матеріал, щось я на цю тему забив.

***

Ще раз подивився фільм "13 убивць". Мабуть, це мій улюблений фільм взагалі.

Може, я видаю бажане за дійсне, але трампівські балачки та публічна позиція американського уряду не спонукають до драматичних висновків чи прогнозів. Була багато років поспіль непублічна позиція щодо того, щоб Україна не змогла повернути свої території, хоча риторика була підтримуюча, тому до негативних моментів не звикати. Зараз риторика Трампа свідомо шизоїдна, у ній купа протиріч, а який насправді подальший план і чому його не можна було реалізувати раніше — неясно. Найбільші світові економіки не справляються з допомогою Україні — вочевидь просто не хочуть її значущих успіхів. А рф під санкціями виробляє зброю, отримує її та людей з півн.кореї і просувається, знаходячи гроші на контрактників, будучи утім слабшою економікою. Декорація така, ніби просувається тема легалізації російського тероризму, але у перспективі ця тема підриває західні цінності. Це хіба що здати Україну, заткнути вуха ватою від усіх голосів розуму та попрощатися з ідеєю зробити щось great again чи просто great. Маємо рахуватися із тим, що у США головний діалог — з Китаєм, а не з нами чи рф, і все інше — антураж для діалогу, аргументи і засоби тиску. Коротше, я не виключаю того, що Трамп буде спроможний говорити щось, що буде начебто лестити путіну, а робити навпаки, це створюватиме ситуацію специфічного "дружнього спілкування". Але це мені, знову-таки, здається частиною концепції балансу між складовими американської політичної системі, а не щось таке, що може тільки Трамп чи республіканці.

Поле, яке треба пахати — міфологічне. Якщо треба, щоб хтось змінив до чогось власне сприйняття, треба, щоб концепція вписувалася у його міфологічну картину. Кацапня працювала над цим століттями, інвестувала у міф про їхню божественну могутність та правоту, насаджувала цей міф зокрема українцям, і багато хто ним інфікований, особливо клінічні ностальгіки та адепти рпц.

Потрібен ефективний український міф, який матиме рушійну силу. Для його створення є достатньо передумов, але це має бути стабільна ідеологічна лінія, яка вдосконалюватиметься поколіннями профільних аналітиків. Утім тут є така проблема, що у демократичних системах важко дотримуватися однієї лінії, бо кожна нова влада буде міняти курс під власні потреби, а автократична влада тут має певну фору. Україна знаходиться у становищі, коли цього треба досягати за умов виснаженості, ментальних нюансів та небажання партнерів дозволити нам виграти війну, бо кацапський міф зачепив і їх, а протиставити йому нема чого — вони просто живуть, оглядаються на мавпу з гранатою та тішать себе тим, що вони не такі, але насправді кількість усього антилюдського, на що люди з розвинених країн готові закривати очі, приголомшлива, утім це пасивна ігноруюча позиція, для активної треба якась агресивна ідея, яка сколихне різні суспільства, але вони не сколихнуться, бо бути агресивними нізя, бо станеш як гітлер, а спостерігати за вбивствами — можна, це ж не їхній простір, не їхні жертви, ось путін обрав бути як гітлер, а ми не такі, ось привід для сатисфакції. Не треба забувати про власні непрямі вигоди від чужого горя. Вони Україну не вважають частиною європейського міфотворення, до того ж, Європа не має об'єднуючої ідеї, це ситуативний союз, частиною якого нас не бачать, або ж ми ще не заробили достатньо балів довіри, і кацапська пропаганда працює для того, щоб дискредитувати Україну, у той час як наша пропаганда має спонукати змішати образ росії у голові європейця з міфологічним лайном. Але куди там! То ж така велика культура. Толстой, Достоєвський, Набоков — російська культура, гадаю, пробуджує у споживачів відчуття задоволення від спостереження чогось шизоїдного, усі ці ідіоти з настасьями філіповними, всі ці лоліти з педофілією, ці наташи ростови, уся ця срань, яка резонує з темними сторонами людського єства — будь-які культурні освічені виховані люди мають тіньові сторони особистості, тому від російської шизоїдної творчості вони не відмовляться, бо їхнє власне єство резонує з творчістю на межі, їм подобається спостерігати за тим, як мислять люди, доведені державою та суспільством до межі, і як вони під впливом складних почуттів нищать одне одного. Західним споживачам все одно, читають вони про це в книзі чи на порталі новин — врешті для нього усе це є медіаконтентом про якийсь зоопарк, де дикуваті звірі поводяться, як люди, а може, вони й люди, але хтозна. Тому коли рос.

главобізяна махає гранатами, робить диверсії та верзе якусь чухню, не стається нічого нового — Достоєвський про людей з психіатрією вже писав, а це ж велика культура, бо такі яскраві навіжені, просто душа радується.