Звичайно, порожнечі уникаю і я, як можу. Хочеться вийти з глухого кута, і щоб перспектива робити виступи якось гріла, тоді було б відчуття реалізації та соціалізації у колі тих, хто слухає те, що я кажу музичною мовою. Але поки я роблю матеріал не для них, а для себе, я як кілька у власному соку, бултихаюся у консервній банці.

Можливо, просування авторської музики мене б мотивувало. По ютьюб-активності та по попиту на ноти я бачу, що хіти вирішують, а мої авторські теми не набирають навіть тисячі переглядів за 10 років. Попит на авторські композиції серед викладачів муз.шкіл практично нульовий, попит є тільки на обробки чужої музики. Я сам пропагую ідею про те, що творчість — це те, що треба самому автору, але хочеться вткористовувати власний творчий продукт як пальне, щоб на ньому виїжджала мотивація. Але він не пальне. Завдяки авторським темам колеги знають, що я також автор, а не лише аранжувальник та виконавець. Але вони це загалом і так знають. Я наче й прийняв цю концепцію, що творчість — для самого автора, але іноді думаю, а чи насправді прийняв. Бо реально може так бути, що ця ситуація мене злить набагато сильніше, ніж я уявляю, і саме тому це почуття злості провокує роздратування при думці про те, щоб зробити черговий крок у бік публіки, більшість якої складається з людей з типовим мисленням — дай нам послухати те, що ми вде чули. А краще заспівай щось відоме — пофіг, що ти не співак. Ну дивись, у тебе ж виходить. Воно ж завжди краще, коли співають, а не просто грають. А ще краще, коли під це танцюють.

Я виглядаю як людина, якій нічо не треба. Ані машини, ані ремонту, ані дачі, ані поїздок та професійної соціалізації десь за кордоном. Наче я в дзені та стані спокою попри все, і тішуся тим, що маю. Граю на мандоліні, попиваю чайок та клепаю аранжування. Коли б це було так, я б не висаджувався так швидко та інтенсивно від якоїсь дурні. Але купа, сила-силенна рухів були зроблені раніше, і результат практично нульовий, хіба що досвід. Я не роблю рухів у ті боки, де мені з великою ймовірністю нічо не світить. Мені все важче інвестувати енергію куди попало. Підтримувати своєю енергією процеси, де в людей є цілі, але вони самі не вигрібають без сторонньої допомоги, бо це командна гра — теж не хочу. Може, було б щось нормальне, то це було б цікаво. А нічого нормального ансамблевого крім власної італійської теми нема, бо робити ансамблеве фламенко тут просто дохлий номер. Тому і вхопився за мандолінну тематику, бо вона приємна і мені, й слухачам, а мені нові виконавські та аранжувальні досвіди.