Насправді складно собі уявити, які будуть настрої людей після війни. Зараз у напруженому стані здається, що далі люди будуть мислити приблизно так, як зараз, і будуть дотримуватись тих цілей та принципів, яких дотримуються зараз, щоб мати певний вектор і стимул. Але у більш розслабленому стані не потрібен буде ані стимул, ані вектор. І будь-які заклики зберегти вектор будуть сприйматися широким суспільством як намагання внести якусь смуту. А широке суспільство — це критична маса електорату. Це трохи лячно, скажу я вам.

Можна будувати ілюзії про те, що українці будуть як ізраїльтяни — весь час у готовності воювати з сусідами. Може, так і буде, але я в це не дуже вірю. Євреїв досвід життя не одну тисячу років навчив, що їх хочуть вигнати чи знищити, тому треба підтримувати один одного і не забувати, хто ти є, і як тільки у них з'явилася своя держава, вона стала передусім обороноздатною. В українській ментальності підтримка один одного поза контекстом спільної біди відсутня. Підтримка, заохочення дітей у традиції відсутні. Більшість того, що пов'язано з усвідомленням необхідності бути обороноздатними, надбано лише з початку 2022 року, і поки що не є частиною надбаної ментальності. Ймовірно, треба буде нагадувати людям про усі ці досвіди, бо людська пам'ять функціонує так, що люди пам'ятають те, що хочуть. Від того, що українці хотітимуть пам'ятати, багато залежить. Хто і як буде нагадувати — це питання. Які інформаційні майданчики буде для того використовувати, і хто ці майданчики буде цензурувати. Після виборів 2019 року маю тривогу з цього приводу. Не в тому річ, що Зе загарбає владу, повернеться до шашличків та $4к вчителям — цей тип вже зрозумів, що до чого. Проблема тепер не в ньому, а у принципах побудови логіки електорату. Бо можуть прийти замасковані регіонали з новою розробленою піар-концепцією, і за них проголосують мої знайомі чи недайбог родичі, а коли я спитаю: на хєрааа?, мені скажуть: ну понімаєшш, хочется каких-то перемен.

А коли я нагадаю про будь-який день війни, про будь-яке випалене місто, повітряні атаки і т.д., у відповіть побачу скляні очі та мекання на кшталт "ну ето всьо понятно, конєшн", зрозумію, що це смерть комунікації, смерть взаєморозуміння.

А може, нема його, і не було ніколи?

Може, треба частіше про це собі нагадувати, щоб потім не було ще важче переварювати реальність?..