Мені пощастило з просторовою уявою та з бажанням задіювати її у різних видах просторів. У школі добре було з геометрією, у вузі непогано прошарив теорію поля у межах програми. Крім параметрів простору, теорія поля включає параметри процесів, які відбуваються у просторі — щось рухається, щось проходить повз поверхню, щось обертається.

Окрема і важлива для мене тема — структурування понять не у списку, а у просторі, де існують зв'язки між поняттями. Це як точки у просторі, між якими є умовні силові лінії, а окремі фрагменти простору пофарбовані у колір напруженості чи чогось іще. Певні ідеї, установки та події, між якими є певні зв'язки, заряджають ділянки понятійного простору, і це може створювати певну психічну напруженість. Звісно, все зводиться до людських мізків, бо без них не існує ані понять, ані просторів, ані координат, нічого. Спочатку не було нічого, як каже Ріґведа. Боги з'явилися пізніше.

Окрему цікавість маю до дуальних понять, коли невизначеність створює відчуття відсутності опори, гравітації. Можна було б боятися відсутності опори, але я у цьому сенсі егоцентрист і вірю в те, кожен сам собі опора. Одне з таких понять — це сумнів у собі. З одного боку, сумнів у собі — це щось близьке до самознецінення або віри в те, що шансів на успіх у якійсь справі критично мало (хоча це може бути об'єктивно так, а може об'єктивно бути 50/50 чи навіть близько 100%, але сумнів провокує гіршу оцінку). З іншого боку, сумнів у власних ідеях та звичній логіці та віруваннях породжує конструктивний ментальний процес. Це більше про повагу до реальності, яка не обмежена моїми звичними установками, і насправді багато чого може бути зовсім не так, як я звик уявляти. І те, і те — сумніви, але якщо сумнів у власному успіху наче самонаправлений (але націлений на результат дії), то сумнів у власних установках — це наче трохи інше, хоча твої установки — це частина твоєї сутності.

Що мені не дуже приємно визнавати, але варто — це те, що багато установок схожі на вірування, які не мають логічного пояснення, вони є чимось квазірелігійним. Наявність таких вірувань створює певну визначеність у тому, що як має бути чи не має бути, що може бути категорично неприйнятно.

Але я не уявляю себе тим, хто міг би подолати всі ментальні перешкоди та все неприйняте взяти і прийняти. Є купа неприйнятного — вислови, дії, ідеї, люди, близька присутність яких неприйнятна, і різка реакція неприйняття потрібна, без неї навіть не знаю, як можливо існувати. Може, комусь вдається, але це як якийсь нереальний дзен має бути. У людській сутності є прагнення справедливості, і якщо ти проявляєш терпимість та розуміння, чекаєш від інших того самого. Але ж не дочекаєшся, бо інші не ставали на такий шлях. Хіба повинні? Наче й ні.

Припустимо, краще перестати чекати, перестати прагнути, відкинути зайві оцінки, реакції, подолати все це. Може, тоді краще перестати жити? Усі оці проблеми та негоди супроводжують життя. Важливо не робити з нього дуалістичне поняття, бо воно цілком конкретне й однозначне. Як у бінарному численні, на якому побудована вся цифрова техніка, є 0, а є 1. Життя — це 1, нежиття — це 0.