Оця тема про те, що "коли говорять гармати, музи мовчать" — це те, чого я не приймаю. Муза — то така чувіха, приходить, коли хоче, і ніхто — ані я, ані суспільство навколо — цим процесом не управляє. Можна, звичайно, йти назустріч суспільству і дотримуватися етики трауру, це питання гарного тону. Але оці всі розмови про те, що які там концерти, коли війна — то музиканти, слухаючи цих людей ще з 2014 року, мали кидати професію. Але ж ці люди нічого натомість конструктивного не пропонують. Тоді нащо їх слухати?

Та сама тема з репертуаром, типу під час війни треба, щоб він був більше заточений під такі цілі, щоб бути частиною культурного фронту. Ок, граю я українську тему в Україні. За межами України я її грати не можу, бо так вирішили в Україні. В Україні грати українську музику — це просто тематичне виконавство, а не фронт чи боротьба. Якщо це патріотичні пісні — це теж тематичне виконавство, яке слугує певним цілям. Стосовно культ.фронту — згадаймо культурну політику совка, де вся культура, якій дозволяли бути на видноті, слугувала пропаганді. Я ще у 2022-23 рр. зробив певну роботу по обробках української музики, мій вклад у цій царині вже є, і це все лише з моєї волі. Не було б у мене такої волі — я б того не робив, бо мене ніхто ані заохочує, ані примушує, у своїй репертуарній політиці я з одного боку наче у вакуумі, де комунікація здебільшого віртуальна, з іншого боку дихаю вільним повітрям, бо люблю, коли мене не чіпають і не намагаються до чогось спонукати.

Впрягатися у якісь дискусії, щоб закенселити рос.музикантів або тих, хто туди їздить — у цьому є сенс, я цим займаюсь, бо до мене доходить певна інформація, і я можу її поширити у певних колах. Але нема такого закону — ані державного, ані морального — який до цього когось би примушував.

Члени суспільства, які ставляться до мистецтва споживацьки та висловлюються про те, що митцям варто, а що не варто, ризикують спонукати митців перехотіти робити для них хоч якийсь культурний продукт. Перехід до європейського порядку у нас досі супроводжується намаганнями залишити у якості норми деякі елементи совка з надією на те, що вони приживуться в іншій ментальній парадигмі, якої ми наче прагнемо, але уявляємо її собі з висоти досвіду совкового погляду на речі.