Культура обміну послугами — це особлива тема. Коли тобі роблять послугу, про яку ти просив чи ні, ти завжди за неї чимось платиш, у кращому випадку грошима, але це найбільш прозорий варіант. Іноді послугу тобі якось підмахують, щоб показати здатність її зробити, тоді найкращий варіант — не почуватися зобов'язаним через чужі рішення. Часто послуги — це елемент політичної гри, щоб згодом нагадати про "борг". Мене ситуації з послугами висаджують тим, що це гра в несподіванку, яка може мені потім упасти на голову — я скористуюся чиєюсь послугою, і чим потім мені це обернеться, я не знаю. Для когось це нормальний інструмент підтримання стосунків, я намагаюся подібних речей уникати, особливо якщо люди не з близького кола. Якщо з близького — то без питань, все, що захочете. Але в інших випадках, коли починається давай я тобі те, давай я тобі се — стоп, а нащо це тобі? А ніхто ж одразу не скаже. Взагалі кріпота — коли хтось вигадує якусь тему, у яку хоче мене залучити, і каже "ми", "нам". Ніт, микать тут ніхто не буде, бо з цього микання зазвичай починається якась дичина, яка обов'язково закінчиться припиненням спілкування, бо я його припиняю чимдалі більш раптово і без жалю.  

Коли я такі речі з кимось обговорюю, то є різні типи реакцій — кажуть, що так і є або нічо не кажуть, або кажуть, що насправді все не так, що люди щось хороше іншим роблять від душі. Іноді я заздрю такій вірі в людей, але на моїй пам'яті багато хто так або сяк намагався стягнути з мене плату за якісь свої послуги, тому я намагаюся їх або уникати, або проговорювати умови, раптом мені потрібна послуга, а людину влаштує прозора домовленість, хоча коли обмін послугами є політичним інструментом, прозорих домовленостей намагаються уникати, а мутна вода — наше всьо.

Мало яка страва мені подобається так, як салат мімоза. Реально до нього якийсь потяг, коли обжерся, а хочеш іще, хоча вже не лізе. Мімозоманія. Коли бачу в магазині тунця у розсолі, беру кілька банок на майбутню мімозу, хоча тунець сам по собі мені нецікавий, а от все разом — омномном.

***

Почали дивитися серіал Бродчерч, а там якийсь дивакуватий український переклад. Замість того подивилися Грейспойнт, американізований варіант того ж серіалу з тим же Девідом Теннантом, там озвучка норм. Серіал 2013 року, Теннант вже був в образі Кроулі з "Добрих передвісників", навіть коли ще не знав про такого персонажа. А останній сезон "Добрих передвісників" — якась люта хрінь.

***

Зацікавила музика алжирських берберів — трохи не та, яку я граю у проекті Шукаєвої, а простіша по вокалу, ніж Aziza Brahim, теоретично простіша по ритму, але щоб грати на перкусії так рівно, треба мати рівень, я так не вмію. Там у них є свої жанрові моменти — є стиль chaâbi, там гарні мелодії, стиль схожий на шансон іноді, тільки на нормальний французький, а не на Круга. Slimane Azem цікавий був чувак, Kamel Messaoudi також. Чимось мені їхня музика нагадує за енергійністю курдську, хоча там геть різні мовні групи.

Святкування Нового року на мінімалках. Зробили пару салатів, мнясо, пара видів алкоголю, святкували втрьох. Для мене основна страва — салат мімоза, мій фаворит, трохи його іззів і все. Раніше міг зжерти на свята більше, хоча нащо?..

***

"Грішник"/"Грішниця" — гарний серіал перші два сезони. Третій — там пішла якась гнила достоєвщіна і психопатія, четвертий ще не додивились, але не дотягує.

***

Ще у 2022 я робив пости з якимись меседжами іноземцям англійською — типу дивіться, що кацапня знову зробила. Зараз я нічого вже не пишу, бо не знаю, для кого і нащо. Хто тут — сам все знає. Кому цікаво, почитає та подивиться в новинах, кому нецікаво — пролистає пост. Іноземні знайомі і так досить рідко питають, що і як, навіть після масштабних кацапських терактів. Всі вже давно мають знати, що таке москаляндія. Може, варто нагадувати хоча б френдам, але якщо вони уникають такої інформації заради свого комфорту, то будуть уникати її далі.

***

У часи відчуття особливої непевності я поринаю в обробку музичного матеріалу. Це для мене і ескапізм, і напрацювання досвіду аранжування, і заробіток, бо в результаті я отримую продукт на продаж. Зараз вже готові три теми, одна з яких складнюче танго, за яке я взявся, щоб перевірити, як воно піде. Треба сказати, що воно пішло, мені навіть танго стало більш зрозуміле. Ще готова відома алжирська тема та американська попсова пісня, якій вже років 2-3, але вона симпатично звучить на гітарі. Треба це все записати на відео, але хочеться якось нестандартно, бо всюди той самий диван, та сама стіна та килим з Джайпура. Є ідея вкластися в освітлення та фон для фото/відеозйомки, колись до цього має дійти.