У мовах, щоб правильно написати слово чи поставити правильний знак, треба зрозуміти, на яке питання відповідає певне слово. Подібний принцип працює зі створенням творчого продукту — творчість іде з життя; те, що ти пережив або те, як ти живеш, є досвідом, про який можна хотіти розказати. Те, чого не вистачає, фрустрація, відсутність бажаного досвіду — теж частина життя, про яку можна хотіти розказати мовою мистецтва.

В одному випадку творчий продукт — це "дивіться, хто я". В іншому — "дивіться, ким би я хотів бути".

Це наче різні посили, але якщо хтось упевнено розказує про те, ким би він хотів бути, то це може вказувати на те, що він частково вже є таким, принаймні має певний хист.

Але звідки береться таке вміння? Може, він уже є таким, ким хотів би бути, хоча не визнає цього, тоді творчість йому натякає на те, хто він насправді.

А може, він лише уявляє себе таким, але його уява його робить ближчим до бажаного образу — той випадок, коли уява створює магію, і людина мислить від особи того, чий образ для неї близький.

Але реальний досвід — це реальний досвід. Кріпосні актори грали у театрі, але контексту життя аристократів, ролі яких вони грали, вони зрозуміти не могли, бо не були ними.

Щось людина може, чогось не може, чогось із цього хоче, чогось ні. Про те, ким бути вона не може, але хоче, теж варто говорити мовою мистецтва, а не тільки про реальний досвід. Зрештою досвід прагнення теж є частиною реальності.