Пішла така тема, що деякі люди здогадуються пройти якісь тест на наявність розладів аутичного спектру, і виявляється, що у них є аутизм у легкій формі, це пояснює якісь речі, які людина за собою знає.

У моєї двоюрідної сестри син має розлад аутичного спектру, він наче відстає у розумовому розвитку, але якось дивно, зважаючи на те, що читати навчився якось сам, клацаючи клавіатуру та співставляючи те, що бачить і чує. Коли я на нього дивлюсь, у мене чомусь є відчуття, що мені щось у ньому є дуже зрозумілим. Навіть є трохи заздрості — так, як він може себе поводити, я у дитинстві не міг. Зараз для нього аутичний розлад є індульгенцією, всі на це зважають. Йому в тому, може, й пощастило, бо я не уявляю, хто б у моєму дитинстві зважав на мої особливості, а не ненавидів мене за те, що я створюю проблеми. Моя мама завжди пишалася такою моєю цінною якістю як безпроблемність. Радію, що вона оцінила те, що для мене так важливо, чужий комфорт. І радію, що вона не створює проблем мені. І буде до останнього намагатись їх не створювати, бо це цінно, хоча я тут загубив слід нормальності. А може, й не було її навіть сліду.

Хіба аутичних людей раніше було менше? Може, й так. Але є думка, що вони й раніше були, просто вони мають прихований аутизм та навчились поводитися соціально прийнятно — свої таланти пустили частково на вивчення правил поведінки та на щоденну акторську гру, щоб не наражатися на ненависть з боку найрідніших людей. Але те, що на це витрачається купа енергії, так чи інакше дає про себе знати. І в ситуаціях, де люди зазвичай не втрачають ресурсу, а навіть поповнюють його, приховані аутисти чомусь лежать без сил та уникають зайвих соціальних контактів.

Мені чогось подумалося, що якщо б я пройшов такий тест, і виявилося, що мене є й завжди був розлад аутичного спектру, для мене це багато чого б пояснило. Просто дуже дофіга всього б отримало відповідь, хоча я не дуже цікавлюся передумовами якихось особливостей, але так я хоча б припинив спроби змінити власне сприйняття якихось явищ. Хоча я і так втомився від експериментів зі сприйняттям особливостей світу людської комунікації.

Мені раптом стало би більш-менш зрозуміло, чому у мене майже відсутні відчуття голоду та спраги, чому я погано вмію дружити, чому не маю потягу до сцени, хоча професія музиканта наче це передбачає, чому не люблю бути на природі, всякі дачі та села — не моє, там всюди відкритий простір та нема відчуття кордону; чому мені цікавіше з собою, ніж з іншими, чому мене колись вибісила робота в офісі так, що я сказав собі, що така робота в колективі — ніколи знову; чому занурення у світ звуків для мене комфортніший, ніж теревені з людьми; чому я ніяк не доїду до концепції емпатії; чому я такий дивний в ансамблевій роботі та раптом починаю випромінювати ненависть до того, у чому беру участь, і не можу пояснити, що сталося. Що було передумовою створення міцних стосунків з дружиною ще зі шкільного віку — у неї першої з'явилася ідея перевірити себе на наявність аутичного спектру, а подібне притягує подібне. Дізнатися про себе, що це просто моя природна особливість, і від неї не втечеш — це було б навіть полегшенням, не треба вигадувати способів втекти від себе, а просто будувати життя навколо того, як усе є.

Хоча для цього, чесно кажучи, не потрібна додаткова інформація, а треба просто придивитися до того, як все є, зрозуміти, де в останні роки були якісь зрушення та успіхи у зміні якихось налаштувань, а де не було. Все простіше, ніж здається, бо там, де їх не було, там їх 99% вже ніколи не буде, і питання в тому, чи ти фантазуєш далі про те, що люди змінюються, і ти типу навчишся терпіти щось, чого терпіти ніколи не міг, чи просто визнаєш реальність та припиниш приховувати власні реакції, утім ідеальний варіант — не потрапити при цьому до в'язниці.