Скоро вже кінець навчального курсу по просуванню муз.проектів, і багато кажуть про нетворкінг. До мене тільки зараз стало доходити, що мова не про створення якоїсь мережі типу асоціації, а мова про власну мережу контактів. Люди спеціально шукають способи сконтактуватися з певними людьми та підтримувати контакти, це як частина рутини. Якась дивна дивина, оце можна бути настільки тугим в цьому сенсі, що навіть суть того, про що кажуть, може з ходу не дійти. Я послухав про те, як європейці розуміють тему і що радять робити. Мені здається, багато що потребує адаптації до українських реалій, і мова навіть не про війну, а про те, що в цілому мотивує артистів до контакту з колегами по цеху, і які тут є регіональні особливості.

З початку тижня був аж один урок. Зате кілька робіт наприкінці тижня. Наковбасив 7 штук сехілій, 4 з них замовлені, ще три штуки будуть чекати на своїх бажаючих.

***

Почав розглядати питання переїзду у менший і дешевший офіс з огляду на те, що кімнатою користуватимусь виключно сам, тоді для мене це навпаки було б розширення. Але за рік я вже трохи приріс до цього приміщення попри нюанси, і я просто вже не хочу звідти з'їжджати. По місцезнаходженню влаштовує, є парковка для відвідувачів, звукоізоляція в цілому норм. Іноді я туди іжджу просто попити кави та посидіти позбирати свіжі ідеї, а там вони часто приходять.

Один з космічних співаків в плані манери, чистоти та взагалі рівня - казахський співак Жубаниш Жексенули. Казахська мелізматика взагалі не надо специфічна, тому спів майже рівний, але є купа мікронюансів, як усюди. Як мене, це дуже крутий різноплановий співак, мені особливо імпонує стриманість та відсутність награності, у співі є лише те, що треба, наче страва, у якій інгредієнти настільки  якісні самі по собі, що туди не треба кидати майже жодних спецій. Крім пісень у місцевому поп стилі може під домбру вальнуть чогось традиційного теж круто. Оця пісня на відео дуже відома у Казахстані з радянських часів. Може, кавер гітарний на неї якось зроблю.

Люди наче народжені ± рівними в плані фізичних та психічних функцій, якщо не брати вроджені вади та особливості. Практично у кожного є здатність мислити, стрибати й махати руками. Разом з величезною кількістю функцій бува складається враження, наче людина нагадує персонажа якоїсь гри, його слова та дії обмежені певним колом тем та можливостей, баченням доцільності, це як персонажі з фільмів про Джуманджі. Разом з широченним набором можливих функцій є набор дисфункцій реальних чи показових, наче на новітню операційну систему поставлено емулятор ms dos.

Напевно, у багатьох випадках таке уявлення складається через свідоме обмеження тем для розмов, і я чую лише те, що мені хочуть сказати. Не скажу про себе, що я ніколи не обмежую коло тем для спілкування — з багатьма колегами я обговорюю лише музичні питання. Але часто доводиться спостерігати прямі та непрямі ознаки того, що дисфункції сильно обмежують функціональність.

Як людина доволі егоцентрична я ставлю питання: так а я, а що я, що там з моїми дисфункціями, які мене обмежують?

Ооо, їх вдосталь. За рахунок того, що я можу зіграти на гітарі майже що завгодно, інші можуть подумати, що вся моя енергія іде в музику, і від мене як від "творчої людини" більше не треба нічого чекати. Хоча я все-таки намагаюся давати людям зрозуміти, що підхоплю будь-яку тему для розмови, аби було бажання її ініціювати.

Один товариш замовив три сехільї ще влітку, плюс інший ще одну, оце тільки-но взявся за них. Зате процес іде швидко, вже наковбасив три корпуси, далі їх треба свердлити та наклеїти шкіру. Думаю на тему експериментальної сехільї з корпусом з епоксидної смоли. Є смола та форма, цікаво щось псевдоскляне забацать.

***

Ресторан Хайям закрився. Дуже шкода, бо я любив туди їздити на крильця гриль з рисом чи на кебаб. Але що поробиш, у них майже завжди було мало людей, хоча готували гарно.

***

Оренда офісу подорожчала, ми з дружиною обговорювали доцільність оренди, але мені шось ну дуже не хочеться звідти з'їжджати, хоча буваю там не кожен день. У мене є оптимізм на тему, що про це рішення ніхто не пошкодує. Але раптові вимкнення світла там заважають працювати, і навіть за наявності опалення (яке коштує більше за домашнє при мізерній площі) там все одно холодно. Думав переїхати в інше приміщення поменше, але кімнат ще менше там нема.

***

У холодну погоду краще йде всяке зігріваюче бухло. Знайшов ром Brugal, це найкраще з того, що я колись брав. М'який, має гарний смак та досить недорогий. Також його можна випити відносно велику кількість і не відчути, він не дає по голові. Це гарна якість бухла, бо я в принципі його не п'ю, щоби розвезло, бо якщо треба, щоби розвезло, можна просто подумати про життя та якісь недосяжні мрії. Але й пити рому багато не треба, тому замість дешевого рому нещодавно взяв віскі Glenmorangie 12 років, щоб цідити його зовсім потроху.

Іноді думаю про те, як змінилися мої підходи до соціалізації та творчої взаємодії за, скажімо, 20 років. В цілому є тенденція до обособлення та така позиція стосовно сумісної творчості, що її не існує. Причому тут я претендую на об'єктивність, це не якесь емоційне чи соціофобне твердження. Творчість — це функція психіки, і 100% творчість є виключно такою, якою її продукує психіка разом зі знаннями, досвідом, креативністю певного індивіда. "Сумісна творчість" — це колективне створення мистецького чи якогось медіапродукту за допомогою креативності кількох учасників, причому поняття сумісної творчості тут може мати маніпулятивний характер, бо все одно є людина, яка залишає за собою останнє слово; це саме та людина, яка все ініціювала та бере на себе витрати. Вона ніколи не відмовиться від того, щоб мати пріоритетне слово та примушувати всіх до компромісів з нею, але їй буде вигідно виставляти процес як сумісну творчість, і казати "ми", "наше", граючись в неіснуючу уравніловку. Тобто є замовник, є підрядники, є робота. Для когось це звучить нестерпно сухо, для мене — якраз відповідно і зручно, це не залишає простору для підміни понять, що для мене особливо важливо. Тому коли у проектах, створених для емоційної сатисфакції автора проекту, починаються розмови про мою емоційність та самовираження, я випадаю на мороз і даю зрозуміти, що від мене треба в цьому сенсі триматися на відстані, бо крім функцій підрядника я нічого не можу запропонувати, ніякої емоційної взаємодії зі мною не буде, тільки якщо мене не будуть злити, тоді я почну злитися і швидко зіллюся з проекту.

Може виникнути питання: а хіба я сам не претендую на творчу, емоційну взаємодію з учасниками проектів, у яких беруть участь інші музиканти? А от уявіть, ні. Вони просто роблять те, що вміють так, як уміють, без особливих рекомендацій з мого боку, і це прекрасно. Мені якраз найбільше імпонує бачити себе тим бенд-лідером, який просто нічого від колег не хоче почути такого, про що вони самі не хотіли б сказати. Тоді те, що звучить зі сцени, чесне, різноманітне і не награне.

Трохи змінився режим, нема стількох напрягів по роботі, з'явилася наснага на аранжування та транскрипції. Записав аранжування теми Gipsy Kings, тема залетіла у профільних спільнотах, але на ютьюбі поки що переглядів так собі. Хоча от я перестав користуватися селфі-камерою та трохи заспокоївся з привожу картинки, вона достатньо гарна, я цю мобілу за норм грошей взяв саме заради камери.

***

Лекції по просуванню world music проектів іноді дратують тим, що тобі розказують, як все у людей робиться, як організуються тури, як відбувається менеджмент муз.проектів, а я ані менеджерів ніколи не мав, ані стати собі менеджером не зможу, ані виїхати не можу. Проте все це цікаво, конєш.

***

Бачив принцесу Анну, зайшла подивитися на урок гітари бійцям на реабілітації. Дуже схожа на мати. Вайб типово англійський, шляхетно суховато чіткий.

***

Буде гітарний концерт, який проводить Асоціація гітаристів, підв'язався зробити для нього афішу. Тепер за допомогою ШІ питання з тематичним фоном вирішується за хвилину, просто фантастика. Скільки ж довботні раніше з цим було. Знайти якусь фотку гітари, потім якийсь кліпарт з орнаментами, потім спробуй поєднати, щоб воно не було рагульно, і все одно було.

***

Під прослуховування лекції пив шу пуер, знову його для себе відкрив після тривалої перерви, бо пересів на червоні чаї. Гарний шу пуер — це тема, особливо у холодний період.

***

Виникла ідея фікс купити якесь пончо для ситуативних робіт у стилі маріачі. У мене є одне, але зовсім простеньке. Дружина заскочила в індійський магазин, там за 1200 грн цілком гарне пончо. Не альпака, а віскоза, але виглядає краще, ніж той плед з вирізом.