У мене завжди була така мулька, що мені цікаво грати ту музику, яку я із задоволенням слухаю, тобто взагалі слухаю, бо без задоволення я її просто не вмикаю. Стилістично це купа всього, тому й граю я купу всього. Тут латино, там Італія, Індія, інша Азія, Румунія, це я ще фламенко давно не грав. Воно типу прикольно, але ж є обмеження. Я ніби намагаюся їх намацати, коли берусь за той чи інший стиль. Насправді відчути обмеженість було б набагато простіше, якщо б я весь час активно концертував з якоюсь стилістично одноманітною програмою і розумів би, що для гарного концертного рівня треба приділяти максимум часу і уваги одному інструменту і одному стилю. А так у мене трошки шаровий підхід — пограю те, се, всюди є якісь дрібні лажі, але то таке, у закладах воно канає, а аранжування можна переписувати, поки не вийде гарний дубль. Все одно через засилля різного матеріалу у поєднанні з загальною атмосферою воєнного часу є відчуття втоми, яке виражається в тому, що у мене мало мотивації клепати якийсь новий аранжувальний контент, хоча це робота, яка врешті окупається.

Є в мене давно ідея перейти на інший вид клепання контенту. Завести патреон, викладати там повільні розбори різних тем, ноти/таби, якісь методичні рекомендації, вправи і т.д. Тоді можна було не прив'язуватись до однієї локації, а працювати будь-де. Але ця робота взагалі не терпітиме ліні, бо якщо вже люди підписуються, треба їм регулярно щось публікувати. І така робота потребуватиме постійних роздумів над темами, способами донесення, формулюваннями, якимись фішками і т.п. Я от поки що не знаю, чи готовий до такого виду діяльності.

Людям подобаються сюжети, де присутня трансформація персонажа. Бо якщо всі жили собі, а тут щось бац, якісь події, і це змінює життя персонажа і його самого, і вже як раніше, не буде — такий розвиток подій подобається більше, бо у сюжеті більше м'яса, чужої крові та сліз, це вражає, а всі шукають вражень, вони заповнюють екзистенційну порожнечу.

Ясно, що сюжети програються і в реалі, і очікування від інших іноді досить шаблонні кіношно-мультяшні. Оця тема про очікування чиїхось змін — це окрема тема, якої я раніше торкався.

Трансформація — це важливий процес, це рух психіки, який визначає її життя. Але намагання контролювати процес чужої трансформації — дурна справа. Дати якийсь тригер для ініціації якогось процесу чи роздумів на тему — то одне, а чекати на зміни в комусь, вимагати їх — дурна справа, це просто гра у владу. Але якщо людина у члабо помітному, але постійному стані трансформації, то достатньо просто спостерігати, як вона буде шукати і знаходити, або ні, але шукатиме далі.

До того ж, я адепт ідеї про залежність процесів від певних передумов. Як у фізиці — об'єкт може почати рух, якщо є енергія, правильно застосовувана сила, відбувається робота, перетворення енергії, як результат — зміна координат. Існують ознаки наявності чи відсутності передумов до певних змін. Наявність передумов каже про те, що процес трансформації вже відбувається, навіть якщо це не помітно. Коли є установки, які блокують певні процеси трансформації, це теж помітно, бо одночасне бажання змін та їх відсутності заганяє людину у внутрішній конфлікт, який не може не проявитися, як автомобіль, який від одночасного газування та гальмування тільки видає витрачає механічний ресурс впусту. Може, людина втомиться натискати на гальмо, а може, буде навпаки намагатися гальмувати все, що відбувається навколо, є варіанти розвитку сюжетів. У кіно та мультах типу як про містера Скруджа відбувається раптова трансформація, бідосі щось наснилося, і він раптом перестав бути лайном. Але в реалі так не буває, я традиційно вірю в гірше — що якщо кукуха у клітці з розшатаними дверима, то вона відлетить або вже відлетіла. Якщо процес іде по наклонній вниз, то далі буде гірше, це як 2×2, і в такому разі ключове питання — чи має людина власний запит на терапію чи психіатричне обстеження, бо терапія чи/та пігулки іноді можуть трошки зміцнити зозулю 🐦.

Ладно там халтурка на кахоні, але були два дні підряд концерти, і це тяжко. Пограли у п'ятницю навколоциганську програму, потім я зранку прокинувся десь о 8 ранку і думаю: блін, оце з невисипону грать концерт зовсім таке собі. Заснув знову, прокинувся аж о 13+. А тут поки щось захавав, посидів, зібрав речі, так тут вже й на концерт їхать.

На тресі все гарно прозвучало, треба його ще трохи гучніше було вивести, але про це я буду надалі знати. Було дуже в тему те, що я взяв з собою наліпний п'єзодатчик, бо мікрофон заводився весь час.

***

Час проводити хату до ладу. Бо ці всі аксесуари, кабелі, одяг, папірці там-сям, просто дурдом.

Шквал різнопланових задач, а ресурсу та оперативної пам'яті не так багато. Світобудова зглянулася і зменшила кількість уроків, тобто на них менше зараз запитів. Жовтень взагалі такий чомусь, рух по урокам починається десь у листопаді. Але, гадаю, чим більше у мене буле пафосних проектів, показів на тв і т.п., то менше буде уроків, бо люди думатимуть, що уроки коштують дофіга грошей, хоча це не так.

Була нещодавно ранкова поїздка за місто, грав на урочистому заході на відкритому майданчику десь пару годин. Заодно отримав вітальний лист за участь у реабілітації захисників.

Івент, де я граю українську та французьку музику на кахоні.

Наступного дня концерт мого проекту — індійське, циганське, джаз, концертна презентація октавної мандоліни. Купа нового репертуару + пара пісень. Я раптом знайшов ключ до примирення з ідеєю співати на сцені, але ця магія спрацювала лише тоді, коли я реально вирішив додати пару пісень до інструментального репертуару, а не 50/50, типу поки що думаю додати, а там подивимось.

Наступного дня концерт афро-кубинського проекту, де я більшість пісень граю на тресі. Теж нове для мене.

Плюс на тижні має бути ще репетиція і саунд чек перед івентом, але тут накладка, а як її розрулити, поки що ідей нема.

На аранжування поки що нема часу, тут навіть дрібні побутові справи робляться зі скрипом.

Коротко про основне.

• Приїхала октавна мандоліна, дуже цьому радий. У підключенні звучить теж гарно, раз на роботу з собою брав.

• Готуюсь до двох концертів, які будуть день за днем 18 та 19 жовтня у 32. Програми геть різні. Не знаю поки що, чи варто братися за трес, бо не буде часу нормально займатись, але візьму на репетицію.

• Записав Inspiration, закинув на youtube канал з аранжуваннями. Це спрацювало, трохи додалося підписників та продаж нот пішов жвавіше.

• Їздив у філармонію записувати ансамбль, який зіграв моє аранжування теми Ланцалаві. Вживу звучить чудово, до аранжування питань зрештою нема, хоча я припускав, що живе виконання оголить якісь мінуси, але все якраз навпаки.

• Уроків зараз стало менше. Так сталося само собою, але я так і хотів. Поки на фб вітали з Днем вчителя, так хотілося написати, як я хочу кинути цю справу. Але так хоч якась соціалізація, а колег у мене не так багато, щоб я соціалізувався серед них. Хоча є підозра, що оце все про важливість соціалізації — трохи переоцінена тема у сучасному світі. У мене є я, а це значить, що життя сповнене сюрпризів та несподіванок.

• Продовжую їздити у медичний центр давати уроки гри на гітарі людям на реабілітації. Організував їм кілька гітар, люди надіслали.

• Придумав тему для октавної мандоліни. Це вже друга композиція за цей рік, перша була для мандоліни соло. Взагалі якщо взяти все, що відбувалося і продовжує відбуватися у роботі цього року, то такий ні фіга собі насичений рік, купа аранжувань та немало різноманітних проектів, зокрема сольних.