Якось зайшла розмова про сутність влади, яку хоче мати людина творчого складу, коли робить якийсь продукт та хоче за його допомогою впливати на розум та почуття тих, хто це сприймає. Але мені здалося, що це частковий випадок прагнення влади, а загалом це цікаве поняття, яке я не зовсім можу зрозуміти.

От, наприклад, ти відчуваєш, що у тебе є такий вплив на людей, що те, що ти їм кажеш, вони виконують. Їм це справді треба чи вони бояться робити інакше? Найчастіше бояться. Тобто твій вплив базується на чужих страхах, а не на твоїх якихось офігенних властивостях, уся влада полягає у тиску на чужі страхи. Розширюють свою владу ті, хто попадає у резонанс зі страхами ширшої публіки. Люди хочуть не виконати вказівку носія влади, а позбавитися страхів. Любителі влади, звісно, цю ідею не приймуть, бо кому хочеться визнавати, що на їхні приколи ведуться лише люди з кукухою набекрєнь? І якщо б не чужий зсунутий дах, то нафіг ти взагалі комусь здався зі своєю власною пикою.

Імхо, автор, який претендує на владу, приречений не створювати нічого нового, натомість він має шукати підходи до чужих страхів, щоб інші боялися, що ти не будеш більше нічо продукувати, наприклад. Щоб твій продукт став для них атрибутом існування, бо допомагає їм торкнутися власних страхів. У цьому є позитив, бо людям дійсно треба їх якось торкатися хоча б непрямо, вони цього несвідомо прагнуть.

Такий творчий продукт, виходить, не про автора, а про страхи споживачів. Утім прагнення влади — також показник бажання позбутися страху пустоти та болі від самознецінення. Так над носієм влади мають реальну владу ті, хто визнає її владу, і для людини з власними амбіціями присутність лояльної публіки мало не більш критична, бо якщо всі розбіжуться, залишиться налякана істота емоційного віку як п'ятирічне дитя, якій буде дуже важко, і коли вже вимоги не працюють, починається фаза тиску на жалість та демонстративне саморуйнування, бо це також шлях до встановлення влади: якщо ти боїшся стати поганцем, який сприяє чужому руйнуванню, ти повинен зробити щось заради бідосічки. І тільки-но робиш крок у її напрямку, знов починає розігруватися сценарій взаємної влади, яка побудована на взаємних страхах, якась чергова дебільна історія, завдяки якій кожна сторона дізнається про зсув власної кукухи ще більше.

Тобто влада тримаєтся на міфі, який активується у піддослідного.

Влада можновладців рівня "отець нації" з тієї ж опери, просто тут тиск на архетип батька, це зазвичай також приправляється релігійною компонентою, ідеологічною підміною понять, і готово: без батька нації нема ані Батьківщини, ані життя, ні фіга нема, а головне, що зараз нема розуміння, хто ти і де ти, бо краще тобі без цього розуміння.

Над дезорієнтованими людьми простіше встановити владу, але зазвичай владу над людьми з міцними координатами здобути неможливо, їх можна поставити хіба що у складні умови, при яких вони вдають, наче ними хтось керує.