Подивився на ютьюбі рекомендації з приводу клепання всякого ембієнтного музла. З'ясувалося, що все робиться на рівні програмної обробки приблизно так, як я собі уявляв, навіть доїхав, як робити фоновий синтезаторний рад — обрізати нижні частоти, щоб прибрати звук гітари, залишити лише високочастотний "хвіст". Мені подобається те, що виходить, бо звук тоді впливає на сприйняття саме так, як мені треба, хоча про насичену композицію тут не йдеться, питання у настрої та наборі елементів, ще непогано продумувати розвиток, якісь нагнітання та навпаки розрідження. Став дивитися у бік різних плагінів для обробки міді. А їх зараз просто тьма, хоча якщо встановити найтоповіші з них, передусім платні, то цього вистачить на багато цікавого музла, хоча повно й безкоштовних плагінів.

***

Була нещодавно робота зі співачкою у закладі. Один учень, який знається на сальсі, прийшов послухати, каже, звучить все чудово, прямо як повноцінний концерт. Я от іноді думаю: чому не можу радіти подібним коментам? Дійшов висновку, що мені здається, що я обманюю людей, коли граю щось таке, у що не маю відчуття залученості, а з кубинською музикою саме так. Але на тому рівні розуміння, яке у мене є, можна робити вигляд, наче ти повністю в темі. Але мені нецікаво робити якийсь вигляд, бо тоді виникає відчуття, що якщо люди піддаються на такі маніпуляції, у них насправді нема якогось свого погляду, а це викликає відчуття, що ти у вакуумі, коли люди щось кажуть, а ти розумієш, що під їхніми словами відсутнє істотне підґрунтя, і будь-яку думку сприймаєш, наче шум в ефірі, і не розумієш, де шум, а де не шум, все підряд шумить, але всі роблять вигляд, наче думка варта чужої уваги. І тут сам можеш лажанутись, знецінивши щось, що не варто було знецінювати. А як тут розібратись? Якось так, як повезе.

Тоді виникає суміжне питання: а раптом хтось знецінить те, що я вважаю важливим, а хтось у це просто не в'їде та вважатиме, що я не розумію, що кажу, як мені з цим? Мені здається, я вже звик і намагаюсь дивитися у безодню у спокійній обстановці, коли кругом нічо не шумить. Напевно, як і раніше, у мене присутня фрустрація через те, що в цілому я інакше уявляю собі контакт, спілкування, порозуміння, комунікацію в артистичній роботі, але цікава співпраця іноді таки буває навіть зараз. Через фрустрацію я не можу дивитися на все спокійно. Якби я був таким спокійним, мені не потрібна була б заспокійлива музика. Я навіть не знаю, що мені було б потрібно, бо фрустрація та відчуття, що чогось не вистачає, завжди мною рухало, і я його вважаю частиною нормальної картини, але, все ж таки, завжди десь у цю картину треба інших штрихів додати. Закільцьована логіка, понятійна карусель: не все всюди подобається, сам факт є нормальним, але не все у цій нормальності влаштовує, і це є нормальним, але що наскільки нормально чи ненормально, при кожному кроці не зовсім ясно, особливо зважаючи на те, що поняття норми визначається суспільним баченням, на яке я не звертаю уваги, а намагаюся оперувати якоюсь не соціальною нормою, а гіпотетичною, вважаючи її істинною, а наскільки "нормально" це, теж не зовсім ясно та залежить від адекватності гіпотези; схоже, на цьому етапі пора визнати, що тут в принципі нічого не може бути ясно, і треба змиритися з тим, що якщо потрудитися дати поняттям "норма", "ясність", "адекватність" визначення, то виявиться, що кожен їх розуміє, як йому подобається, під логікою залишається мало ґрунту, щось стає ясно лише тоді, коли виникає бажання чи спротив, тоді можна сказати: так, це існує, бо почуття не бреше. Все інше схоже на гру розуму, де ти білка у колесі, яке висить у невагомості, і ти весь час крутишся, щоб переконати себе, що колесо стоїть на поверхні, а не плаває у цій невагомості, бо лише наявність ґрунту та сили тяжіння може наділити тебе вагою, інакше вона дорівнює нулю. Чи викликає така ідея спротив? Звичайно, цей спротив існує, це ясно, адекватно ситуації та й нормально, чоуж. Що нам залишається? Бути десь поряд з іншими білками та їхніми колесами та показувати, як ми крутимо своє, та дивитися, як вони крутять свої; уся ця сукупність білок та їхніх колес утворює тіло, яке має своєрідну гравітацію, на якій ми базуємо відчуття власної ваги, тому ми такі соціальні створіння, самі милуємося іскрами, які летять від колеса, і хочемо, щоб їх помітили інші, утім залишаючись, як казав Ялом, кораблями у темному морі.