Чим мені іноді не подобається сфера сценічної активності — це своєю правдивістю. Тобто людина — істота багатогранніша, ніж її хочеться такою бачити, а мені зручніше, коли все нейтрально та без сплесків та зайвого опромінення чужою осяйністю. Коли є просто питання, які можна вирішити, щось запитати, щось відповісти, але без тиску, я ненавиджу тиск, бо одразу почуваюся так, наче мене до чогось примушують. Теоретично можна собі усе пояснити, але на практиці воно складніше, дискомфорт все одно є. А от сценічна активність — це сфера, де люди проявляють себе емоційно, для цього намагаються певним чином тиснути своєю емоційністю на оточуючих, обравши якийсь образ у якості інструменту. Коли образ людини у повсякденному житті та якийсь штучний образ у якості тактичного інструменту сильно розходяться, я замість милуватися загадковістю людської натури відчуваю наче розрив матерії — вона мала б бути цілісною, але ось тут розірвана. Якщо підходити до цього аналітично, типу от це відчуття дає зрозуміти наявність внутрішньої розірваності — чи то в інших, чи то в собі, — то одне, але по факту я лінива людина, якій буває западло вдавати психоаналітика, бо іноді ця гра розуму просто не має мети та через те прикумарює. Буває, що у житті просто все відносно рівно та не виникає мотивації відволіктись і навантажити себе осмисленням метаданих. Для мене лишається зрозумілим приємне та неприємне, а розірваність — то неприємно, непередбачувано, тому мені як артисту опинитися поряд з людиною, яка зараз в образі та хоче, щоб я підіграв, це ще той досвід. Моя внутрішня розірваність скоріше воює з чужою, чим дружить, я намагаюся дотримуватися всюди одного образу — що на сцені, що у черзі за ковбасою. Хоча не знаю, чи мені це реально вдається, бо поза сценою я людина веселіша, а розмаїття ковбас мені іноді здається більшим, ніж розмаїття можливостей застосувати власні вміння. Бажання якось стібатися з цього факту є підгрунтям мого почуття гумору, бо весь час знаходити щось смішне у тому, що може викликати тупий біль, — це підтримувати форму, бігом тікаючи від відчуття приреченості.